Криворіжець «Барік» пройшов шлях від захисту рідного міста до забезпечення побратимів біля Авдіївки: історія працівника заводу, який нині підвозить на позиції зброю, харч і багато іншого

У мирному життя Сергій працював на заводі металоконструкцій. Про початок війни та припинення роботи підприємства він дізнався на зміні. 

«Вже після того, як повернувся додому, почав моніторити місцеві новини та й подався до пункту формування тероборони. Але я раніше не служив, тому відсутність військової підготовки стала на заваді, щоб одразу стати до строю. Довелося чекати поки почнеться формування додаткових батальйонів. Вирішив зупинитися на третій спробі і відмовився повертатися додому допоки не внесуть до списку військовослужбовців ТрО. Записали стрільцем, вдома швиденько зібрав речі і служу до сьогодні», - саме так він згадує той час. 

За лідерські якості, захист своїх по команді та непохитність власної позиції побратими спочатку хотіли охрестити Сергія «Бароном». Але чоловік змінив псевдо на «Барік». 

Разом із своїм батальйоном чоловік пройшов гідний бойовий шлях від захисту рідного міста та звільнення Херсонщини, до Авдіївки. Під Твердолюбівкою - отримав контузію, після лікування повернувся до строю, але вже до взводу забезпечення. 

«Спочатку думав, що це не достатньо така бойова служба, але після Авдіївки остаточно попустило. Спершу, коли ще вздовж Дніпра стояли недалеко від Енергодару, підвозили у підрозділи харчі, речове забезпечення, орки накидували артою, але епізодично. А коли перемістилися на Донеччину і вже із самого початку облаштування позицій по нам лупили з усіх видів озброєння, повною мірою усвідомив, що то – війна», - розповів «Барік», як до нього прийшло справжнє усвідомлення ситуації.

Але воїн гідно виконував свої обов’язки і поділився однією з багатьох історій:

«Був такий випадок, коли везли самоскид деревини для укріплення бліндажів і трохи проскочили поворот, а з того боку нас «срисували» і, поки доїхали до місця, вже в небі коптер корегував. Заїхали на скид, а тут вже по нам летить, вибухає з усіх боків. Але колеса не побило і добре. Вже на ходу кузов опускали. Пошматувало його трохи. А далі, майже постійно в дорозі, завжди під ворожим наглядом з неба і в біноклі: розвозимо продукти, доставляємо зброю та боєкомплект на позиції, комусь речі на заміну втрачених, іншим якісь необхідні елементи технічного забезпечення». 

Його справа не менш важлива за роботу інших підрозділів. 

«На голодний шлунок, знаєте, ще й без патронів та гранат багато не навоюєш. А скільки потрібних дрібничок в окопі має бути, за чим у магазин не вискочиш, навіть уявити важко. Звісно, ми не штурмуємо, але ми забезпечуємо готовність до штурмів і ми так само на передку», - розмірковував військовий. 

Раніше ми розповідали про зв’язківця ЗСУ Миколу Червотоку, який у мирному житті працював на «АрселорМіттал Кривий Ріг», а на війні налагоджував комунікацію у гарячих точках фронту.