«Спали під дощем і тягнули дроти»: історія зв’язківця ЗСУ Миколи Червотоки, який у мирному житті працював на «АрселорМіттал Кривий Ріг», а на війні налагоджував комунікацію у гарячих точках фронту
Швидкі та тихі рухи у темряві, мінімальна залежність від їжі, інтуїтивне орієнтування на місцевості, вміння здобути собі хоч трохи сну під військову канонаду. Це навички українських супергероїв – захисників нашої країни від рашистської навали. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» розповіли історію військовослужбовця ЗСУ Миколи Червотоки. У мирному житті він – верстатник ремонтно-механічного цеху № 1 Ливарно-механічного заводу. А на повномасштабній війні – зв’язківець.
Чоловік згадує ситуацію під Зеленопіллям. 12 км до нуля здавалися нескінченністю. Все було, як у наших дідів – котушки вагою по 25 кг, де 500 м дроту. Їх треба було хапати по кілька штук та бігти. Адже хлопці чекали на зв'язок. Найважливіше благо, яке без жодних перебільшень рятує життя.
«На передовій без зв’язку ти – наче сліпе кошеня. Ти не знаєш, хто попереду, хто збоку, куди йде просування, як діяти. Ми починали з дротового зв’язку, це вже потім пішли старлінки. Згадую, як тягли ми ці котушки з побратимом Михайлом 12 кілометрів. Стемніло. Нам не вистачило дроту на 400 метрів. Пам’ятаю, як мене бісила ця пітьма, як вирішив, що все – я увімкну ліхтарик. «Не смій!» – тоді мені заборонив Мишко. Звісно, я міг стати легкою мішенню – світлою плямою у темряві. Але нерви не витримували, я ж не кріт. Не ввімкнув тоді, втримався. Ми розташувалися у посадці просто неба і заснули під дощем. Потім дотягнули-таки цей зв’язок. Таких марш-кидків у мене було чимало. Але тоді я насправді відчув, наскільки важливий зв’язок, як у мирному житті, так і на війні», - говорить Микола.
За його словами, у військовому житті премудростей чимало. Зокрема, не можна викидати сміття, якщо розташування навіть просто поля. Адже це сигнал для ворога. У службовій біографії нашого Героя були і позиції під Авдіївкою, і Мар’їнкою, і Бахмутом.
«Не забуду одну бахмутську зустріч. Ми засіли у підвалі медколеджу. Нескінчені бомбардування. І тут заходять хлопці з 17-ї танкової. А серед них – мій колега по цеху Павло. Обійнялися, зраділи. Павло й досі воює. Він і досі під Бахмутом. Це була кількахвилинна зустріч, яку запам’ятаю надовго. Там так важливо, хто з тобою поряд, важлива роль командира. Мені пощастило, в мене був надійний та грамотний командир. Між нами завжди був зв’язок та розуміння», - розповідає криворіжець.
На війні Микола Червотока відсвяткував 2 дні народження. Від кожного є подарунок – два патрони. І пам'ять про смачний військовий борщ. Бо доля готувала такі дні, коли їжею на добу були лишень 2 батончики. Тоді він згадав настанову, отриману під час навчання в Черкасах – «звикайте хлопці менше їсти». До багато чого довелося звикати. І до повернення у мирне життя теж.
«Після повернення з фронту Миколі ще й досі важко засинати, важко сприймати людську легковажність і гучні святкування, дратують запитання на зразок «а коли закінчиться війна». Нашим захисниками після повернення потрібна допомога спеціалістів. На жаль, з цим проблема. Тому адаптуватися допомагають друзі та родина. Микола після відпустки повернувся до цеху, де ми працюємо разом. Потроху мій захисник входить у колію. Він – наша гордість. Але потрібно не забувати й про тих, хто зараз на полі бою. Кожен з нас може допомогти їм. Хлопці мають відчувати нашу підтримку, зв’язок з нами. Це важливо для нас усіх, адже наша сила у волелюбстві та єдності», - додала дружина військового.
Нагадаємо, раніше ми публікували історію слюсаря-ремонтника «АрселорМіттал Кривий Ріг» на псевдо «Нео», який пережив важкі дні оборони під Авдіївкою.
