Дивом вижив після поранення, цікавиться психологією та планує звільняти Крим: історія криворізького військового Анатолія Лавріненка
Криворіжець Анатолій Лавріненко добровольцем пішов захищати країну ще 28 лютого. Він звільняв Херсонщину, виконував бойові завдання поблизу Бахмута. У бою отримав поранення та дивом вижив. Повертатися до мирного життя планує лише після повернення Криму та Перемоги України. Зараз опановує психологічні інструменти, щоб підтримувати звитягу та бойовий дух бійців. Історію військовослужбовця танкової бригади повідомила Криворізька міська організація ПМГУ.
Працювати на рудник Анатолій Лавріненко прийшов у 2007 році. Чоловік має практичний та виважений підхід до життя, тому він продовжував вчитися, вдосконалював свої навички та розвивав кар’єру. Став заступником начальника дільниці №9 на глибокому бурінні, мав перспективи у подальшому. Та його плани почала коригувати повномасштабна ворожа навала.
«24 лютого я, як завжди, рушив на роботу. Весь в думках про поточні виробничі завдання прийшов на нараду до начальника шахти, а там обговорюють якісь вибухи, постріли. Нічого не розумів, оскільки принципово не стежив за новинами. Запитую: що сталося? Мені кажуть: «Почалася війна». Якось так дивно, я не повірив, думав, жартують. Але потім пересвідчився, що то не жарт. Зрозумів, що я піду на війну, буду захищати країну», – розповів про перший день вторгнення Анатолій.
Вже 28 лютого чоловік прибув до танкової бригади. Він мав досвід зі строкової служби у підрозділі спеціального призначення, тому разом з ще одним сержантом керував ротою бійців. Адже офіцерів на той час не вистачало. Разом з побратимами тримав оборону на Херсонщині, поблизу села Кар’єрне. А восени, з новими офіцерами – рушили звільняти область. Спочатку була Великоолександрівка, потім Борозенське, далі Берислав. За це захисник отримав звання молодшого лейтенанта.
Потім була ротація, після якої його підрозділ направили на схід. Захисники опинилися на позиціях біля селища Красна Гора. З одного боку Соледар, з іншого – Бахмут. Тут бійцям довелося виконувати серйозні завдання – розвідка, штурм, оборона,
«Страшно не було, як не дивно. Це, мабуть, завдяки роботі на шахті я не боюся ні вибухів, ні пострілів. Навіть коли йшов штурм позицій третьої роти, і я відчував, що там засідка, не злякався. Мав вже відходити і в мене поцілили. Але я не впав. Якби впав, то там би і залишився – або в полон би взяли, або пристрелили б. Так, з пораненням плеча, рука висить, в іншій автомат, дивом вийшов з оточення, дістався своїх. Побратими не очікували побачити мене живим. Ми багатьох тоді втратили, з 15 чоловік залишилося 8», – згадав хоробрий воїн.
Після поранення чоловік довго відновлювався. Йому довелося відвідати госпіталі та лікарні Рай-Олександрівки, Краматорська, Добропілля, Дніпра, Львова, Мукачева, Хуста. Молоді лікарі із Закарпаття, які впроваджують ініціативу «Врятуй кінцівку», зберегли Анатолію руку, зібравши її буквально по частинках. Далі на чоловіка чекає ще одна операція.
«Після неї сподіваюся стати в стрій, у мене великі плани щодо Криму. Розраховую на кінець грудня – початок січня. Комбат, начальник штаба на мене чекають», – говорив військовий.
Як командир чоловік прагне бути прикладом для своїх бійців. Він захоплюється психологією аби в скруту зберігати рівновагу, позитивний настрій та ще допомагати побратимам.
Анатолій планує закінчити навчальний курс аби ефективніше підтримувати дух наших вояків. На думку захисника з особовим складом треба більше працювати та спілкуватися, щоб усі змогли вистояти та перемогти.
«А як виженемо їх з нашої землі, повернуся додому, до моїх дівчат: мами, доньки і коханої. Мала цього року закінчила школу, вступила до вишу, буде опановувати юридичний фах. Почну будувати свою оселю. Взагалі на майбутнє багато задумок. І першим пунктом у списку – мирне життя», – поділився планами оборонець.
Раніше ми писали про криворізького нацгвардійця, що під обстрілами рятує цивільних та поранених побратимів на Донеччині.
