Пішов до тероборони, аби бути ближче до сім’ї: Кривий Ріг прощався із полеглим під Авдіївкою захисником Сергієм Гладушем

13 квітня біля житлового будинку по вулиці Карбишева, що у Тернівському районі, зібралося чимало людей, аби віддати останню шану полеглому захиснику Сергію Гладушу. Рідні та близькі назавжди запам’ятали його, як добру та чуйну людину.

Ці якості Сергій проявляв ще з самого дитинства. А ще – любив конструювання та комп’ютерні ігри. Про ті безтурботні часи з сумом згадує тезка та давній товариш загиблого Сергій: «Ми з ним все дитинство дружили. Хлопець був суцільна посмішка: майже завжди на позитиві. Дуже любив пограти в комп’ютерні ігри. Часто в нього вдома ми збирались та грали, на що сильно сварилася його бабуся. То було наше дитинство. Школу він закінчив блискуче, але і після того ми продовжили товаришувати. Адже це була людина та друг з великої літери. Часто спілкувалися, і в цивільному житті і уже під час війни. Будучи на фронті, він завжди старався казати, що у нього все добре».

Закінчивши школу, Сергій пішов здобувати вищу освіту в КНУ. Вчився збагаченню корисних копалин, але так склалося, що завершити навчання не зміг. Після університету влаштувався на «АрселорМіттал Кривий Ріг» в цех з відливу чавуну, де встиг пропрацювати всього пів року та його призвали на строкову службу. 

Проходив її Сергій півтора роки у лавах нашої Криворізької частини Нацгвардії 3011. Дочекавшись демобілізації, влаштувався електриком на кар’єр та мав чималий запал сумлінно працювати на користь своєї родини та міста. 
У перші тижні після початку кривавої навали окупантів Сергій добровільно став до лав Криворізької 129 бригади ТрО. Як пояснили рідні – він це зробив, адже дуже прагнув захистити свою сім’ю та знаходитися до них якомога ближче. 

Спочатку так і було: ще коли ворог стояв неподалік від нашого міста, Сергій, разом зі своїм підрозділом, стримував окупантів неподалік Широкого. Служив стрільцем у лавах 235 батальйону. 

Уже під час війни, у травні, молодик одружився. Після того, як трикольорова нечисть була відкинута подалі від міста, разом із побратимами його перевели на запорізький напрямок, де воїни тримали оборону тривалий час. А пізніше приєдналися до захисників однієї з найгарячіших ділянок фронту – Авдіївки. 

Востаннє голос Сергія його старший брат Олег чув 2 квітня. Під час того дзвінка, зазвичай позитивний захисник розповідав про те, як їм складно: позиції накривали шквальним вогнем артилерії, мінометів та танків. Але хлопці трималися.

7 квітня підрозділ Сергія потрапив під черговий артилерійський обстріл неподалік селища Новобахмутівка, що на північ від Авдіївки. Того дня від ворожого снаряду серце криворіжця зупинилося навіки. 

Сергія, за його особистим бажанням кремували. На прощанні брат загиблого Олег згадав: «Хоч він був для мене і молодшим братом, проте ставився до нього я, як до сина. Старався його з собою брати завжди. Ми з ним відпочивали разом і на море разом їздили. Він був дуже добрим, нікого не образить. Я ніколи навіть уявити не міг, що так вийде. Але це був його вибір, який ми підтримали».

Крім брата, без коханого чоловіка залишилася дружина Тетяна, без люблячого батька – синочок Данилко, який з’явився на світ всього лише три місяці тому. А без відважного захисника – весь Кривий Ріг

Нагадаємо, 12 квітня Кривий Ріг прощався з ще одним полеглим під Новобахмутівкою захисником – Костянтином Діденко.