«Я повинен іти захищати Україну, бо тут моя Батьківщина»: Кривий Ріг прощався із полеглим біля Авдіївки захисником Костянтином Діденком

12 квітня біля храму, що на вулиці Українській зібралися рідні, близькі, товариші та побратими Костянтина Діденка, аби віддати останню шану захиснику. Їм він назавжди запам’ятається веселим чуйним чоловіком, який надзвичайно любив свою родину та Батьківщину і був готовий захищати їх до останнього.

У мирному житті Костянтин працював керівником відділу підприємства «Інтервибухпром». Був дуже стриманою людиною, який завжди намагався довести до ідеалу ту справу, за яку брався. Мав непересічне хобі – більше десяти років захоплювався дельтапланеризмом. Для цього обладнав навіть власний моторний планер. Крім того, мав ще чимало найрізноманітніших захоплень. Дуже любив доньку та маленького онука.

«Назавжди його запам’ятали, як усміхнену людину з променем в очах, яка вміла цінувати життя. Який безмежно кохав свою жінку, своїх рідних, оберігав свою родину. Він був закоханий в Україну. Він багато подорожував, мав багато друзів та дуже пишався тим, що українець», - розповіла знайома чоловіка Світлана.

Коли вороги прийшли поневолити наш народ – Костянтин, аби захистити свою сім’ю, своє рідне місто та Батьківщину, був серед перших добровольців у лавах Криворізької бригади ТрО, яка тоді ще тільки починала формуватися. Досвіду строкової служби чоловік не мав та не був військовозобов’язаним, тому і брати його спочатку не хотіли. Але його цілеспрямованість все ж дозволила потрапити до лав 101 батальйону 129 бригади, що утворився найпершим.

Родич, а згодом і побратим загиблого Микола розповідає: «Коли у березні минулого року я прийшов до батальйону ТрО, він вже там був. Я дуже пишаюся ним, його батьками, які так його виховали. Він не міг сидіти, склавши руки, він завжди щось шукав, він рвався. Так, був спочатку діловодом в батальйоні. А потім добився від командування, щоби його перевели до кулеметного відділення навідником». 

Згодом Костянтин перевівся до 235 батальйону. Разом зі своїм підрозділом сумлінно служив справі оборони нашої країни. Чоловік завжди намагався вчитися чомусь новому. Останні дні з побратимами стримував навалу окупантів поблизу селища Новобахмутівка, що на Авдіївському напрямку, де 7 квітня захисники потрапили під артилерійський обстріл. Того дня ворожий снаряд навіки зупинив серце Костянтина.

Передали землі чоловіка у секторі почесних поховань Центрального кладовища. Без коханого чоловіка та батька залишилася дружина, її донька та онук, без дорогої дитини – батьки, а без брата – рідна сестра. Воїну назавжди 49. На прощання добра знайома Людмила сказала: «Це така людина, загубить яку – таке горе, що просто немає слів. Але ж, ідуть туди найкращі. Коли йшов, то казав матері: «Якщо не я, то хто?». Казав: «Я повинен іти захищати Україну. Це моя Батьківщина, моя земля тут, і я повинен її захистить. Для нього батьки – були святими. А сьогодні вони осиротіли. Дуже тяжко, дуже боляче, але таке життя. »

Редакція «Першого міського» висловлює щире співчуття рідним, близьким, друзям та усім, кому пощастило особисто знати Костянтина. Вічна слава та пам’ять герою!

Нагадаємо, 11 квітня Кривий Ріг проводжав в останню путь ще одного захисника із 129 бригади ТрО – Максима Носкова, який також загинув стримуючи наступ окупантів неподалік Авдіївки.