Намагався врятувати побратимів із оточення ціною власного життя: Кривий Ріг попрощався із полеглим під Бахмутом захисником Владиславом Кучмою

8 квітня біля житлового будинку на вулиці Тесленка, що у Саксаганському районі зібралося чимало людей. Усі вони, друзі, побратими, рідні, товариші та просто небайдужі, прийшли провести в останню путь відважного захисника з Кривого Рогу Владислава Кучму. Усі, хто знав чоловіка, назавжди запам’ятають його, як надзвичайно добру та сміливу людину, яка своїм позитивом зігрівала душу оточуючим.

Владислав закінчив Криворізьку загальноосвітню школу №31, уже там виділяючись цими своїми якостями, про що згадує перша вчителька Олена: «Владик – це мій перший учень. Він дуже гарно писав, і дратувався, коли припускався помилок. А ще, дуже пишався, бо тоді президентом був Кучма. Жартував, що це його родич. Був просто нерозлий вода з Дімкою Крюковським. Вони в двох наче та ниточка і голочка. Був дуже завзятим і веселим. На фото, які ми нещодавно дивилися, Владік завжди усміхнений. Шкода, що його зараз немає. Дуже гірко, що наші хлопці молоді гинуть. Гарні, найкращі хлопці».

Після закінчення школи Владислав вчився на сталевара у Металургійному технікумі, а пізніше – в училищі. Після – працював шахтарем у «АрселорМіттал Кривий Ріг». Справжнім захопленням парубка була риболовля, про що згадують всі його товариші. Їм він завжди жартома казав: «На рибалку потрібно їздити без вудочок».

Вперше потрапив до армії Влад у 2016 році, коли проходив строкову службу. Після її закінчення спочатку ненадовго повернувся додому, аби не залишати маму та бабусю одних. А уже незабаром підписав контракт на два роки та став на захист України ще тоді. Служба в армії йому надзвичайно подобалася, там він постійно намагався розвивати свої вміння. Через що був справжнім універсалом та часто міняв свою спеціалізацію: встиг послужити і танкістом, і кулеметником.

Повномасштабне вторгнення застало Владислава вдома, уже після демобілізації. Не гаючи часу, він одним із першим кинувся добровольцем до військкомату. Потрапив до лав 3 окремої штурмової бригади, відомої раніше як ССО «Азов». Служив там кулеметником. Серед побратимів отримав позивний «Обжора» та славився своїми жартами і залізним бажанням йти в бій, бути на вістрі атаки.

«З «Обжорою» ми майже в один час перевелися в бригаду. Він був позитивний хлопець, навіть коли було важко і страшно, він все одно посміхався, і від цього всім нам ставало трішечки легше, недивлячись на ті випробування, що ми пройшли. Як би сумно не було, якими б виснаженими ми не були, - глянеш на нього, - а він завжди щасливий, в нього все добре. З ним завжди було весело, міг підняти настрій. А там – це чи не найважливіше. Тому я вдячний йому за це, за все, що він зробив. І загинув він, як герой, рятуючи своїх товаришів. Честь і хвала йому, і вічна слава», - згадав свого побратима воїн з позивним «Адвокат».

«Обжора» разом зі своїми побратимами звільняв Харківщину та Луганщину, воював на Сватівському напрямку. Після чого перевівся до іншого підрозділу та останні три місяці обороняв Бахмут.

Той друг Дімка, про якого згадувала вчителька змужнів та перетворився на хороброго захисника за позивним «Кривий», який боронить країну на найзапекліших ділянках фронту. Приїхавши на поховання свого давнього товариша, «Кривий» згадує: «Я товаришую з Владом із самого дитинства, з дитсадка, з 1 по 9 клас ми сиділи за однією партою. Потім в технікумі навчалися. Все наше дитинство сьогодні залишилося з ним. Був завжди душою компанії та дуже відважним. Перевівся до нас буквально місяця три назад. Знайшов тут чудовий колектив, вони сильно здружилися, разом виїджали, воювали. Був кращим другом, завжди приходив на допомогу і бився як герой, так, як подобає бути воїну. В нього не було страху в очах. Коли тільки з’являлася інформація про те, що будемо штурмувати виродків – завжди був за. Казав: давайте мені чотири магазина, і я погнав. І загинув як герой, зі зброєю в руках».

2 квітня, коли уже точилися міські бої у самому Бахмуті, частина наших хлопців потрапила в оточення на одній із позицій. Влад був першим, хто кинувся їм допомогти та нести боєкомплект. Коли воїн перебігав вулицю, а до товаришів залишалися лічені метри, його життя і обірвала назавжди ворожа куля.

Поховали Владислава у секторі почесних поховань Центрального кладовища. За проявлену в бою відвагу воїн посмертно удостоєний нагрудного знаку «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню. Без люблячого сина та онука залишилися його мати та бабуся. Для них Владу назавжди залишиться 29 років.