Вони хотіли жити у мирній країні та віддали життя, виборюючи цю можливість: на честь п’ятьох воїнів-криворіжців відкрили пам’ятні меморіали

Увічнили у кам’яних пам’ятках  відомості про Андрія Строілова, Павла Павелка, Максима Петросяна, Євгена Сотника та Олександра Дворнікова.

Андрій Строілов після школи здобув фах газозварника і працював по професії. Ще зі шкільних років цікавився музикою та крутив платівки на дискотеках – це було його головним захопленням. Перший день повномасштабного вторгнення змінив усе і чоловік став солдатом в/ч 3061 Національної гвардії України. 17 жовтня 2022 року він загинув у Сумській області, потрапивши під ракетний удар.

«Він був спокійним, врівноваженим, неформальним лідером. Його поважали хлопці з усього потоку нашого, в нас було 3 класи. До нього прислухалися. Також він був популярним серед дівчат, бо був шкільним діджеєм. У нього була дуже чарівна посмішка, коли він посміхався йому можна було пробачити все: запізнення, якісь невиконані домашні завдання. Дуже гірко згадувати  про нього. Коли учні приходять до школи зі своїми дітьми, я їх називаю своїми онуками. Жаль, що Андрій вже ніколи не приведе до школи свою дитину», – розповіла  Тетяна Іващенко, класна керівниця полеглого Героя. У чоловіка залишилися мама та сестра. 

Для Павла Павелка сім'я завжди була на першому місці, він дуже любив дружину і сина. Працював зварювальником та мав справжній хист до обраної справи. Коли держава покликала – взяв до рук зброю, влився у ряди 127 штурмової бригади та боронив східні кордони країни. 14 травня 2023 року його життя обірвалося у Оріхово-Василівці на Донеччині.  У воїна залишилися дружина, мати і бабуся.  

Максим Петросян любив спорт. Його частенько бачили на турніках та у спортзалі. До лав захисників долучився добровільно після смерті батька у 2023 році. За свої 22 роки не встиг реалізуватися повно мірою, його життя обірвалося 18 липня 23 року на Луганщині, через ворожий обстріл. 

«Сьогодні ще один пам’ятний день для гімназії. Сьогодні ми вшановуємо пам'ять загиблих в російсько-українській війні. Це не просто пам’ятні дошки, це – живі люди, Герої, випускники нашої школи. Андрій Строїлов, Павло Павелко – я знала їх особисто, як хлопців, які виросли тут в нас, поряд з гімназією. Максим Петросян був учнем, коли я прийшла працювати. Я пам’ятаю його, як веселого хлопця. Вони всі були молоді, хотіли жити і творити майбутнє», – повідала Карина Козюра, педагогиня-організаторка. У Героя залишилася тільки мама. 

Євген Сотник після школи навчався у Металургійному технікумі, а потім відслужив в армії. Довгий час працював на «Арселорміттал Кривий Ріг» обробником гарячого металу. Згодом знайшов своє діло – працював у рекламному агентстві. Це було його, чоловік ходив на роботу із задоволенням. 
З початком повномасштабного вторгнення Євген ні хвилини не задумувався - одразу пішов захищати Україну. Сказавши дружині: «Ну як я можу сидіти вдома, коли помирають діти, помирають жінки. Як я потім тим хлопцям буду дивитися в очі?».  

«Він був дуже хоробрий, завжди йшов на допомогу. Він любив життя, він любив сім'ю, свою дитину. Він все робив для сім'ї. Я дуже йому вдячна, що в нас виросла така вже доросла дитина. Він, на жаль, подорослішав дуже швидко. Це моя гордість, в нього душа мого чоловіка, бо він такий же за характером», – поділилася дружина Героя Олена. 

Чоловік ніс службу в 93 ОМБр «Холодний Яр» спочатку гранатометником, а після перекваліфікації – штурмовиком, разом з побратимами тримав Бахмут.  Серце оборонця перестало битися 22 травня 2023 року.

Олександр Дворніков працював у Києві. Раніше мав досвід роботи на «Арселорміттал Кривий Ріг». У мирному житті любив футбол, виїздив з друзями на рибалку. Коли повернувся до рідного міста – взяв до рук зброю та нищив ворогів на Донецькому напрямку, був снайпером. Боєць загинув від артобстрілу у Дружківці на Луганщині. У воїна залишилися батьки та сестра.

Низький уклін та вічна шана захисникам!

Раніше ми писали, що у боях під Урожайним загинув криворіжець Микола Мамаш.