Останній дзвоник для того, хто обожнював свою роботу і навчання дітей: Кривий Ріг попрощався з заслуженим вчителем України Володимиром Гончаренком

Ліцей осиротів. Бо кожен куточок навчального закладу сяяв натхненням і майстерністю Володимира Миколайовича. У майстерні з-поміж купи тирси завжди визирали на учнів лагідні й щирі очі. 

«Я цінував у ньому доброту, щирість, чесність. Він завжди казав що добре виглядає, а що погано, що треба переробити. Він завжди допомагав, підказував, дуже хороша людина. На його заняттях не було нудно. Було весело, завжди цікаво, завжди були нові речі. Він знав, як заохотити», - сказав Олександр з 7 класу. 

Володимир Гончаренко міг перетворити звичайне дерево на шедевр. Справжній педагогічний талант дозволив йому прищепити любов дітей до виконання доробків. Роботи Володимира Миколайовича і його кращих слухачів бували на міжнародних виставках. 

«Завдяки йому з’явилася любов до столярного ремесла. Ось уже 25 років я працюю у цій сфері. Він був хорошим, веселим, життєрадісним», - говорить колишній учень Євген. 

«Я з ним їздив не на одну олімпіаду. Не один раз ми були з ним пліч-о-пліч. Цьогоріч я сам повіз дітей на олімпіаду. Не встиг розповісти йому про наші успіхи. Людина була неймовірна просто. Він до останнього був живчиком. Таких людей у педагогіці і взагалі, їх дуже не вистачає. Велика втрата для педагогіки і кожного з людей, хто його знав», - додає Артур Махонько, викладач ремесла Криворізької Вальдорфської гімназії.  

Заступниця директора з виховної роботи ліцею №24  Ірина Микитюк зазначає, що заклад втратив свою душу. Володимир Миколайович працював майже з перших днів, коли це була ще школа №24. Сьогодні колеги та учні дали йому останній дзвоник. Володимир Гончаренко встиг виготовити лавки для бомбосховища. Приміщення треба було довести до ладу, надати можливість, щоб могли сидіти діти і люди з мікрорайону. 

«Він мені у 3 класі викладав працю. З того моменту я не полишала навчальний заклад, Володимир Миколайович також завжди був відданий нашому закладу. Він писав вірші про кохання, байки українською мовою, його майстерність завжди вражала. У нього інженерна думка настільки швидко спрацьовувала, самі руки все це будували, налаштовували, ремонтували. Жоден у нас в закладі не обходився без його допомоги», - говорить Ірина Микитюк. 

Для Володимира Гончаренка не було нічого неможливого. Інженерний склад розуму та дивовижний хист були запоруками робіт цього талановитого чоловіка. Вічна пам'ять видатному криворіжцю! 

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що у Кривому Розі попрощалися з 14-річним Іваном Ковальчуком.