Вгору
    Онлайн трансляція
    Програма передач

    Останні відео

    Назад до програми передач

    Попередні випуски

    Результати пошуку

    86 днів кровопролитного спротиву, 82 з яких – у повному оточенні: у Кривому Розі пройшла акція «Незламні мають бути вільними» у підтримку Героїв гарнізону Маріуполя, які досі у полоні

    7 Жовтня 2023, 13:30 Поділитися

    З перших днів повномасштабної війни російські нелюди почали душити місто-фортецю Маріуполь. Ворог прицільно бив по об’єктах життєзабезпечення, а саме по комунальним підприємствам з технікою, по складах з продовольством та ліками, по вежах мобільних операторів, лініях електропередач, водогонах. Були спалені автобуси для евакуації мирних. Всім, чим лише можливо, окупанти гатили по місцях, де перебували сили оборони України. Наші захисники не здалися. Вони 86 днів вели кровопролитний спротив. 82 дні – у повному оточенні. До складу маріупольського гарнізону увійшло близько півтисячі криворіжців – НГУ, танкісти, морпіхи, «Азов». Безліч загинуло та зникло безвісти. Понад 250 наших земляків і досі у ворожому полоні. Для того, аби привернути увагу світу для найскорішого обміну та задля підтримки військових, у місті відбулася масштабна акція «Незламні мають бути вільними».

    86 днів кровопролитного спротиву, 82 з яких – у повному оточенні: у Кривому Розі пройшла акція «Незламні мають бути вільними» у підтримку Героїв гарнізону Маріуполя, які досі у полоні

    В полоні не тільки бійці, а й серця їхніх рідних. На площі перед пк «Мистецький» пройшов перформанс. Його учасникам заклеїли руки та очі. Це відсилання до образу українців, які сьогодні знаходяться у неволі. 

    «Сьогодні від імені Олександра Вілкула і всієї Ради оборони міста ми висловлюємо свою щиру підтримку та повагу матерям, батькам наших полонених Героїв. Ми низько вклоняємося за той великий подвиг наших воїнів, які в тортурах сьогодні у ворога в полоні. Звісно, ми підтримуємо, допомагаємо всім, чим тільки можливо. Низький уклін матерям та батькам за виховання. Ми щиро бажаємо, щоб наші воїни якнайшвидше повернулися додому живими та здоровими. Ми разом з родинами», - підкреслила заступник керівника Ради оборони Кривого Рогу Вікторія Третяк. 

    Чоловік Анастасії у військових лавах з 2015 року. Був у полку «Азов». Перебував у Маріуполі, на легендарній «Азовсталі».  Останній раз вона чула його голос десь у березні минулого року. Коли хлопці знайшли місце, де ловив зв'язок.

    «Ми познайомилися у 2020 році. Одразу почали жити разом. 22 лютого 2022 року ми розписалися. І більше ми з ним не бачилися. Він сам з Кривого Рогу, а я з Маріуполя. Ми купили собі квартиру, робили ремонт. Планували сім’ю, дітей. Але 24 лютого все змінило. Окупанти знищили місто. Багато людей загинуло, а захисники потрапили у полон. Ми нічого не знаємо при їх місце перебування, фізичний, психологічний стан», - коментує Анастасія. 

    Кирил Коробко повернувся з полону. Служив у в/ч НГУ 3011. 24 лютого, у день початку великої війни, з групою о 5 ранку виїхав у Маріуполь. Були там до останнього. За спеціалізацією чоловік є водієм. Там доводилося пристосовуватися за фактом.

    «У мене було 2 поранення. Медичної допомоги як такої не було у полоні. Потрібно було робити операцію. Її ніхто не робив. Мені ставало все гірше. Також морально було важко. Поранення отримав, коли стояв на позиції. Зайшли чеченці, кинули 3 гранати. Після повернення до рідних ще довго не міг повірити в це. Ще був думками там. Тут мене чекали друзі, рідні, дружина, бабусі, дідусі», - поділився Кирило. 

    Максим Гальченко був командиром взводу матеріально-технічного забезпечення. У Маріуполь виїхав як начальник контрольно-технічного пункту. Мав допускати техніку до виходу. 

    «На блокпосту Мангуш-Маріуполь зустрічали ворога. На блокпосту нам закріпитися не вдалося. Потім відійшли у Маріуполь на його околиці. Там тоді було таке підприємство «Азовінтекс». Там ми довго тримали оборону. Потім я відправився з побратимами у саме місто, у центр, ми були групами. Ми захищали Маріуполь допоки було можливо. Але ворога було дуже багато. 15 квітня моя група була остання, яка перейшла до «Азовсталі». Група була велика, але дійшли не всі. На момент виходу у полон я вже був тяжко поранений. Я отримав поранення 2 травня, а вихід був 16-го», - розповів Максим.

    В полоні не тільки бійці, а й серця їхніх рідних. На площі перед пк «Мистецький» пройшов перформанс. Його учасникам заклеїли руки та очі. Це відсилання до образу українців, які сьогодні знаходяться у неволі. 

    «Сьогодні від імені Олександра Вілкула і всієї Ради оборони міста ми висловлюємо свою щиру підтримку та повагу матерям, батькам наших полонених Героїв. Ми низько вклоняємося за той великий подвиг наших воїнів, які в тортурах сьогодні у ворога в полоні. Звісно, ми підтримуємо, допомагаємо всім, чим тільки можливо. Низький уклін матерям та батькам за виховання. Ми щиро бажаємо, щоб наші воїни якнайшвидше повернулися додому живими та здоровими. Ми разом з родинами», - підкреслила заступник керівника Ради оборони Кривого Рогу Вікторія Третяк. 

    Чоловік Анастасії у військових лавах з 2015 року. Був у полку «Азов». Перебував у Маріуполі, на легендарній «Азовсталі».  Останній раз вона чула його голос десь у березні минулого року. Коли хлопці знайшли місце, де ловив зв'язок.

    «Ми познайомилися у 2020 році. Одразу почали жити разом. 22 лютого 2022 року ми розписалися. І більше ми з ним не бачилися. Він сам з Кривого Рогу, а я з Маріуполя. Ми купили собі квартиру, робили ремонт. Планували сім’ю, дітей. Але 24 лютого все змінило. Окупанти знищили місто. Багато людей загинуло, а захисники потрапили у полон. Ми нічого не знаємо при їх місце перебування, фізичний, психологічний стан», - коментує Анастасія. 

    Кирил Коробко повернувся з полону. Служив у в/ч НГУ 3011. 24 лютого, у день початку великої війни, з групою о 5 ранку виїхав у Маріуполь. Були там до останнього. За спеціалізацією чоловік є водієм. Там доводилося пристосовуватися за фактом.

    «У мене було 2 поранення. Медичної допомоги як такої не було у полоні. Потрібно було робити операцію. Її ніхто не робив. Мені ставало все гірше. Також морально було важко. Поранення отримав, коли стояв на позиції. Зайшли чеченці, кинули 3 гранати. Після повернення до рідних ще довго не міг повірити в це. Ще був думками там. Тут мене чекали друзі, рідні, дружина, бабусі, дідусі», - поділився Кирило. 

    Максим Гальченко був командиром взводу матеріально-технічного забезпечення. У Маріуполь виїхав як начальник контрольно-технічного пункту. Мав допускати техніку до виходу. 

    «На блокпосту Мангуш-Маріуполь зустрічали ворога. На блокпосту нам закріпитися не вдалося. Потім відійшли у Маріуполь на його околиці. Там тоді було таке підприємство «Азовінтекс». Там ми довго тримали оборону. Потім я відправився з побратимами у саме місто, у центр, ми були групами. Ми захищали Маріуполь допоки було можливо. Але ворога було дуже багато. 15 квітня моя група була остання, яка перейшла до «Азовсталі». Група була велика, але дійшли не всі. На момент виходу у полон я вже був тяжко поранений. Я отримав поранення 2 травня, а вихід був 16-го», - розповів Максим.

    Теги
    • #кривий ріг
    • #Україна
    • #акція