«Снікерс» з’їв і вперед – нищити ворога»: історія криворізького військовослужбовця
Анатолій Валькун присвятив своє життя непростій професії шахтаря, проте зараз нищить загарбників у лавах ЗСУ. Чоловік захищав кордон з білоруссю, воював у Бахмуті, а зараз проходить реабілітацію після травми коліна. Історією відважного захисника поділилася профспілка металургів і гірників України.
До повномасштабного вторгнення Анатолій Валькун був представником небезпечної та суто мирної професії – шахтарем. Працював гірничим робітником, кріпильником, майстром, начальником дільниці на шахтах «Більшовик», «Октябрська» Криворізького залізорудного комбінату. На шахту імені Фрунзе рудника «Суха Балка» прийшов у 2011 році, там він керував видобувною дільницею, а згодом став заступником головного інженера шахти.
«Моя робота мені подобалась, попри те, що вона фізично важка і небезпечна. Можна сказати, я нею жив. У підземників особливий дух братерства. За десятиріччя діяльності шахта стала мені другим домом», – розповів чоловік.
Єдине, що викликає у нього жаль – мало проведеного часу з родиною. Часті вечірні наряди не дали чоловіку провести вдосталь часу з найближчими. Та про це він задумався вже на фронті.
16 березня Анатолій добровільно вступив до рядів захисників України. Спочатку воїн охороняв мости на кордоні з білоруссю, з 17 грудня по 19 квітня 2023 року виконував бойові завдання у Бахмуті та населеному пункті Хромове. Зараз чоловік лікується від травми коліна.
«Там, на фронті, страшно, це правда. В першу чергу лякала невідомість: я – у ЗСУ, моя сім’я – далеко від мене, усюди через терор рашистів небезпечно. Нерви, емоційні зриви… А потім втягуєшся, бо війна – це теж робота. Заступаєш на позицію. 5 відповідальних днів, після яких міняють побратими. На позиції не думається ні про їжу, ні про інші побутові моменти. «Снікерс» з’їв і вперед – нищити ворога», – розповів про нове життя Анатолій.
Військовослужбовець дуже вдячний профспілковому комітету і волонтерам за повсякчасну допомогу і підтримку.
Сергій Пищиков та благодійники з ГО «Карнаватка КР» передавали медикаменти, теплий одяг, смаколики, а від профкому чоловік отримував матеріальну допомогу та відчував щиру турботу і на фронті, і у лікарні.
Чоловік прагне поваги до Героїв та повноцінного лікування, аби воїни могли якомога ефективніше нищити ворогів після реабілітації.
Анатолій скучив за рідним колективом та після Перемоги сподівається докласти зусиль на фронті відбудови рідної країни, як досвідчений шахтар.
Раніше Жанна, яка стала «Солдатом Джейн» у лавах криворізьких танкістів обдумано полишила фітнес заради служби на благо країни. Історію жінки читайте тут
«Моя робота мені подобалась, попри те, що вона фізично важка і небезпечна. Можна сказати, я нею жив. У підземників особливий дух братерства. За десятиріччя діяльності шахта стала мені другим домом», – розповів чоловік.
Єдине, що викликає у нього жаль – мало проведеного часу з родиною. Часті вечірні наряди не дали чоловіку провести вдосталь часу з найближчими. Та про це він задумався вже на фронті.
16 березня Анатолій добровільно вступив до рядів захисників України. Спочатку воїн охороняв мости на кордоні з білоруссю, з 17 грудня по 19 квітня 2023 року виконував бойові завдання у Бахмуті та населеному пункті Хромове. Зараз чоловік лікується від травми коліна.
«Там, на фронті, страшно, це правда. В першу чергу лякала невідомість: я – у ЗСУ, моя сім’я – далеко від мене, усюди через терор рашистів небезпечно. Нерви, емоційні зриви… А потім втягуєшся, бо війна – це теж робота. Заступаєш на позицію. 5 відповідальних днів, після яких міняють побратими. На позиції не думається ні про їжу, ні про інші побутові моменти. «Снікерс» з’їв і вперед – нищити ворога», – розповів про нове життя Анатолій.
Військовослужбовець дуже вдячний профспілковому комітету і волонтерам за повсякчасну допомогу і підтримку.
Сергій Пищиков та благодійники з ГО «Карнаватка КР» передавали медикаменти, теплий одяг, смаколики, а від профкому чоловік отримував матеріальну допомогу та відчував щиру турботу і на фронті, і у лікарні.
Чоловік прагне поваги до Героїв та повноцінного лікування, аби воїни могли якомога ефективніше нищити ворогів після реабілітації.
Анатолій скучив за рідним колективом та після Перемоги сподівається докласти зусиль на фронті відбудови рідної країни, як досвідчений шахтар.
