Навіть ворогу не вдалося його здолати: Кривий Ріг провів в останню путь воїна Сергія Серафимчука
30 червня у секторі почесних поховань Центрального кладовища зібралися рідні, близькі та небайдужі, аби попрощатися із захисником Сергієм Серафимчуком. У мирному житті чоловік більше чотирьох десятиліть працював на «Криворізькому металургійному комбінаті» - сучасному «АрселорМіттал». У перші дні повномасштабної війни, не дивлячись на свій вік, добровільно пішов на захист Батьківщини. Нищив ворога у перших рядах. Окупантам здолати криворіжця так і не вдалося – 28 червня його життя обірвала хвороба.
Сергію Серафимчуку було 58 років. Вперше потрапив до армії чоловік ще на початку 1980-х, коли проходив строкову службу. Повернувшись, влаштувався електриком на тодішній «КМК», який тільки через багато років стане «Арселором». Свою справу криворіжець дуже любив, постійно в ній самовдосконалювався. Так на благо своєї сім’ї, міста та країни, чоловік трудився 41 рік.
Пліч-о-пліч разом із Сергієм працював і Микола, який згадує свого колегу: «Знайомі із ним були років 40. Працювали разом. Нормальний був до роботи. Бувало різне: і смішне, і хороше, і важке. Але в будь-якій ситуації він залишався людиною. Ніколи «голову в пісок не ховав». Ну і пішов захищати свій народ. Будемо пам'ятати, такі люди – не забуваються. І все буде добре, перемога буде за нами!».
Початок повномасштабного вторгнення застав Сергія уже на пенсії. Не дивлячись на це, уже в перші дні ворожої навали, 8 березня, він став до лав захисників. Своїй дружині він тоді сказав: «Ми, старі, підемо, а молодь – нехай поки навчається. А потім вони нас поміняють».
Сергій старався зробити так, аби його рідні не переживали за нього. Їм він спочатку казав, що разом із підрозділом проходить навчання. Лише пізніше рідні дізналися, що в ті дні воїн, разом із побратимами уже були на перших лініях зіткнення та в перші дні прийняли атаку ворожих військ на себе.
Сергій із побратимами були спочатку під Ізюмом. Пізніше тримали оборону неподалік Харкова, а згодом нищили ворога в найгарячіших точках цієї війни – на Луганщині та Донеччині. Воїн брав участь у важких боях, звитяжно виконував поставлені на нього завдання. Але війни не витримало здоров’я – криворіжця підкосила хвороба.
Зважаючи на це, командування перевело його до резерву та дало пів року на відновлення. 30 червня саме завершувалася його відпустка, він повинен був з’явитися у військову частину. Але не судилося – 30 червня рідні та близькі проводжали його в останню путь: за два дні до цього, 28 червня, серце чоловіка зупинилося назавжди.
Без люблячого батька залишилися уже дорослі син та донька, а без коханого чоловіка – дружина Світала, яка на прощанні, не стримуючи сліз, сказала: «З мого життя пішла найдорожча для мене людина, захисник, наш воїн. Прожили ми з ним разом 37 років в кохані та радості. Було все нормально, було все добре, були у нас діти, було все. Але, неждано-негадано прийшла ця проклята війна, яка все у нас забрала. Забрала найголовніше в моєму житті».
Редакція «Першого міського» висловлює слова щирого співчуття рідним та близьким воїна. Ми ніколи не повинні забути звитягу, з якою він став на захист свого народу. Вічна пам'ять та слава герою!
Нагадаємо, того ж дня Кривий Ріг прощався із полеглим на Донецькому напрямку воїном Юрієм Гончаровим.
