Гірник, велосипедист, мандрівник та відважний захисник: Кривий Ріг провів в останню путь воїна Юрія Созонюка
29 червня сектор почесних поховань Центрального кладовища Кривого Рогу став місцем останнього спочинку для воїна Юрія Созонюка. У цивільному житті чоловік багато років працював прохідником на одній із шахт, захоплювався велоспортом, завдяки чому подорожував. У перші ж дні після початку вторгнення добровільно пішов до війська. Служив стільцем-зенітником, звільняв Херсонщину, а згодом – Запоріжжя. 23 червня під Новодарівкою його життя обірвалося у важкому бою.
Юрій Созонюк багато років пропрацював прохідником на руднику «Суха Балка», досягнувши великої майстерності в своїй справі. Колеги згадують його як надзвичайно завзятого, відповідального та досвідченого чоловіка. Колега Роман каже: «З Юрієм працювали разом на шахті ім. Фрунзе. Два роки ми провели разом в одному забої, дуже гарний напарник. Хороша, справедлива людина, великий патріот нашої країни».
У Юрія залишилась родина, яку він дуже любив: разом зі своєю дружиною виховував маленьку донечку. А ще однією пристрастю криворіжця став велотуризм. Чоловіка добре знали серед велоспільноти нашого міста. Був він давнім товаришем і для засновника веломарафону «Залізна сотня» Дениса Дубова, нині – волонтера, який разом зі своєю командою займається виготовленням димових шашок для ЗСУ.
«З Юрієм я познайомився в 2012 році. За цей період до війни, до 2014 року, ми пройшли разом із ним три велопоходи, були в одній громадській організації. Після цього наші шляхи трохи розійшлися, але все одно ми постійно спілкувалися. Він приїздив на наші змагання. Юра був класною людиною. Завжди міг прийти на допомогу. Нещодавно із ним зв'язувалися. Відправили партію «димів» до його підрозділу. А кілька днів тому його дружина написала мені, що Юра загинув. Я навіть не можу зрозуміти, як зараз це переживає його донька. Це дуже важко. Важко ховати близьких», - згадує Денис Дубов.
В останній свій велопохід хлопці разом ходили у 2013 році, маршрутом Арабатська стрілка – Керч – Новий Світ. А окупація Криму в 2014 році поставила жирну крапку на таких походах. Але Денис постійно писав Юрію, що після перемоги обов’язково повторять цю подорож. На жаль, не судилося.
Юрій любив свою сім’ю, свою роботу, велоспорт. Не менше він любив свою Батьківщину. Саме тому, після початку повномасштабного вторгнення він просто не міг залишатися осторонь. Уже в перші дні чоловік вирішив стати на захист своєї сім’ї, свого народу зі зброєю в руках.
«Так само як ми – розповідає побратим Юрія на псевдо «Злий» – він прийшов до військкомату 26 лютого минулого року. Після двох місяців підготовки разом із нами воював у складі арти на Херсонському напрямку. А потім нас розділили – мене перевели в 92 бригаду, а частина людей, в їх числі і Юрій, поїхали до 23 бригади. Людина добра була, шкода, що так… Забирають найкращих».
В 23-ю окрему механізовану бригаду Юрія перевели в січні цього року. Там, у якості старшого солдата, він служив стрільцем-зенітником разом із побратимом Олександром, який згадує: «Були в одному взводі, в одному відділенні, але в різних бойових розрахунках. Справжній патріот, справжній боєць. За ці пів року він гарно зарекомендував себе, найкращий зі взводу, можна сказати. Дуже велика втрата як для побратимів, так і для оточуючих його людей».
Зі своїм підрозділом Юрій був у числі тих, завдяки кому почали звільняти окуповані території Запорізької області. Пробивати оборону окупантів було важко, але Юрій із честю та відвагою виконував поставлені перед ними завдання. 23 червня, поблизу селища Новодарівка, що на межі Запорізької та Донецької областей, воїн зустрів свій останній бій.
Без коханого чоловіка залишилася дружина, а без люблячого батька – маленька донечка. Редакція «Першого міського» висловлює слова щирого співчуття родині, близьким та знайомим Юрія. Вічна пам’ять та слава Герою!
Нагадаємо, того ж дня місто прощалося із Русланом Нежигаєм, який пройшов Іловайськ, Дебальцеве та загинув під Бахмутом.
