«Був там за покликом серця»: Кривий Ріг простився із загиблим у перші дні наступу воїном Володимиром Жиловським
28 червня Кривий Ріг провів в останню путь відважного захисником Володимира Жиловського. Чоловік боронив нашу країну ще із 2014 року. Повернувшись згодом до цивільного життя, працював на одному із промислових підприємств міста. Після початку повномасштабного вторгнення знову став до лав оборонців. Брав участь у перших, найважчих днях літнього наступу на Запоріжжі, де 5 червня під Левадним життя криворіжця обірвав уламок ворожого снаряду.
Стати на захист своєї країни для Володимира Жиловського було принциповим рішенням. Коли в 2014 році ворог вперше прийшов на нашу землю, чоловік без довгих роздумів пішов служити в зоні проведення АТО. За проявлену звитягу та вміння став командиром свого підрозділу.
Провоювавши на сході три роки, Володимир повернувся до цивільного життя. Дуже любив свою сім’ю, робив усе, аби подарувати щасливе майбутнє своїм дітям та онукам. Сумлінно для цього працював на дільниці шахтних вод державного підприємства «Кривбаспромводопостачання».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Володимир не зміг залишатися осторонь. Уже в перші тижні він знову вирушив на фронт. Служив стрільцем-помічником гранатометника у механізованому батальйоні. Разом зі своїми побратимами проявляв неабияку звитягу.
Саме підрозділ Володимира обрали як один із тих, хто мав брати участь у українському наступі на півдні. Задача стояла надзвичайно важка – мало того, що окупанти вирили велику кількість укріплень, а лінія зіткнення була суцільним мінним полем, вони ще й підтягнули на Запоріжжя резерви своєї живої сили, техніки та артилерії.
Найперший удар 5 червня став найскладнішим. Того дня окупанти активно намагалися зупинити просування наших захисників, просто накриваючи велику площу артилерійським вогнем. Нашим воїнам доводилося часто переходити із одного місця на інше.
Коли підрозділ криворіжця був неподалік тоді ще окупованого селища Левадне (лівий фланг так званого «Времівського виступу», який наразі наші воїни значно зрівняли) почався черговий артилерійський обстріл. Володимир активно допомагав пораненим. У цей час один із снарядів розірвався неподалік чоловіка, а уламок від нього влучив прямо в артерію, назавжди обриваючи його життя.
Поховали воїна на Всебратському кладовищі. Без коханого чоловіка залишилася дружина, без люблячого батька двоє дітей, без турботливого дідуся – онуки. Захиснику було всього 53.
Редакція «Першого міського» поділяє біль, що відчувають рідні та близькі від втрати Володимира. Вічна пам’ять та слава нашому Герою!
