«Він хотів жити»: Кривий Ріг проводжав в останню путь Олександра Спільника, якого вбила російська ракета
16 червня Кривий Ріг із сумом продовжував ховати своїх доньок та синів, життя яких обірвала терористична атака окупантів по житлових кварталах нашого міста. 16 червня дня прощалися із Олександром Спільником. Чоловік, як і багато криворіжців – людина робочої професії. Менше ніж через місяць він мав би відзначати 50-річчя. Тієї страшної ночі чоловік був в тій самій п’ятиповерхівці, разом із дружиною, яка змогла врятуватися тільки дивом.
Олександра Спільника рідні та близькі назавжди запам’ятали як людину із золотими руками. Чоловік працював робітником із обслуговування Криворізького навчального центру металургії та машинобудівництва, був гарним теслярам, ремонтував автівки.
Разом зі своєю дружиною Олександр виховував доньку, яка зараз стала уже зовсім дорослою. Чоловік любив свою родину, свою справу. А ще любив Україну: як розповідають близькі, після початку повномасштабного вторгнення дуже переживав за долю свого народу. Оскільки мав досвід військової служби – планував піти до війська, але через стан здоров’я не вийшло.
Родич загиблого, Дмитро, згадує: «Щонайменше раз на місяць зустрічалися і на дачі, і за родинним столом. А востаннє бачилися за тиждень перед тим страшним днем. Побалакали про родини, побажали одне одному гарного здоров’я, миру – як, мабуть, роблять зараз всі люди в нашій країні. Отака коротка зустріч, під час якої ніхто не думав, що вона стане останньою. Він вмирати не збирався – це точно, він планував жити».
7 липня Олександру повинен був святкувати ювілей – 50 років. Так співпало, що з інтервалом в кілька днів, день народження був і у його онука. Тому родина планувала влаштувати велику зустріч, підготовка до якої йшла повним ходом.
13 червня родичка сім’ї Спільник, Людмила, прокинулася від телефонного дзвінка двоюрідної сестри – дружини загиблого Олександра. Єдине, що та встигла сказати – «приліт», на чому зв’язок обірвався. Олександр не вижив, його дружина дивом врятувалась. Обоє тієї ночі мирно спали в квартирі тієї самої п’ятиповерхівки.
«Дуже гарна людини була, чуйна, добра. Чоловік душі просто. Веселим був, життєрадісним. Завжди приходив на допомогу. Хоч й останнім часом, через роботу та інші турботи, спілкувалися ми рідко – завжди зателефонує, спитає: «Як ви?», «Як діти», «Що нового?», - згадує свого родича Людмила.
Російські виродки відібрали коханого чоловіка у дружини, люблячого батька – у доньки, турботливого дідуся у трирічного онука та гідного земляка – у всіх нас.
Редакція «Першого міського» розуміє, що ніякі слова не зможуть нічим зарадити рідним, близьким, знайомим, пережити біль втрати. Наш обов’язок – зробити все, аби смерть Олександра, решти 12 криворіжців тієї ночі та тисяч інших українців від рук окупантів ніколи не була забута чи пробачена.
Нагадаємо, 16 червня Кривий Ріг проводжав в останню путь сусідів Олександра – молоде подружжя Епельман, яких росіяни вбили тієї ж ночі. https://one.kr.ua/news/47795
