Мав мільйон мрій, бажав Перемоги та мандрувати: Кривий Ріг провів в останню путь полеглого захисника Сергія Дичика

24 травня біля житлового будинку по вулиці Олексієнка зібралося чимало людей сповнених смутку та жалоби. Усі вони – друзі, рідні, побратими, - прийшли віддати останню шану полеглому захиснику Сергію Дичику.

У мирному житті Сергій був одним із тих, чиї невтомні зусилля приносили світло в оселі криворіжців – працював електриком. Усі, кому пощастило знати чоловіка, завжди підкреслюють його доброзичливість та бажання допомогти тим, хто цього потребує. Він мав безліч планів на своє життя, але всі їх обірвало вторгнення ворога.

Із самого початку повномасштабної війни Сергій намагався потрапити до лав воїнів аби захистити свою сім’ю, своє рідне місто та свій народ. Але через певні бюрократичні труднощі зробити це йому тривалий час не вдавалося. 

«Він дуже позитивним був, до всіх звертався із посмішкою, завжди допомагав. Він купив собі будинок, переїхав трішки в інший район, тому бачилися ми рідко. Востаннє – вісім місяців тому. Ми тоді зібралися на свята, сиділи разом і жартували. Він уже знав, що піде на війну, але був веселим, казав: «Ми будемо захищати своє, і все у нас буде добре». Після того, ми спілкувалися в основному по телефону та через інтернет. Там він постійно підтримував та заспокоював мене, казав, щоб не боялась. Шкода, що такі молоді йдуть. Вічна слава та світла пам’ять йому», - згадує загиблого та останню зустріч із ним подруга сім’ї Тетяна.

Врешті Сергій завдяки своїй наполегливості таки досяг мети: на початку року став до лав ЗСУ. Перші кілька місяців воїн проходив бойову підготовку та злагодження із своїм підрозділом. Чоловік став обслуговувати кулеметне відділення взводу вогневої підтримки. На початку квітня відправився до однієї із найгарячіших точок війни – на Авдіївський напрямок. 

Серед побратимів, з якими стримував ворога Сергій, був його давній товариш на псевдо «Жора», який згадує полеглого: «Познайомилися ми ще в 1996 році, жили в одному районі. Нещодавно став до лав нашої бригади. Хлопець був дуже сміливий, все боявся когось підвести. Ніколи не відмовляв, казали йти – йшов. Війна його анітрохи не змінила – залишався таким же гарним хлопцем. Планів, мрій мав мільйон, бажав Перемоги України та мандрувати». 

Сергій відважно виконував поставленні перед ним завдання. Востаннє його підрозділ стримував ворога неподалік селища Очеретино – на північ від Авдіївки та сумнозвісної Новобахмутівки. 20 травня окупанти почали шквальний обстріл позицій наших хлопців із артилерії, який став для воїна фатальним: уламок одного із російських снарядів назавжди зупинив серце Сергія.

Без люблячого сина залишилися його мати та вітчим, а без відважного захисника – весь Кривий Ріг. Сергію було всього лиш 42.

Редакція «Першого міського» висловлює слова щирого співчуття родині, близьким та друзям воїна. Вічна пам’ять та слава Герою!

Нагадаємо, 23 травня Кривий Ріг прощався із Павлом Павелком, який загинув стримуючи ворога на Донеччині.