«Небо повинне мати очі»: історія нацгвардійця із Кривого Рогу, який звільняв Херсонщину, а тепер служить аеророзвідником
12 травня Криворізька військова частина 3011 НГУ розмістила на своїй сторінці в соцмережі бойову історію гвардійця Андрія, на псевдо «Sava». До лав Нацгвардії чоловік став уже через два дні після початку повномсштабного вторгнення. Зі своїм підрозділом звільняв Херсонщину, де на свої очі бачив жахи «руского міра». Там же отримав поранення, після якого повернувся у стрій та у якості аеророзвідника продовжує боронити країну.
Андрій у мирному житті працював електрослюсарем на одному із енергетичних підприємств Дніпропетровщині. 24 лютого 2022 року день чоловіка розпочався із дзвінка рідних, які повідомляли про перші «прильоти» у Дніпрі та Кривому Році. Пізніше того ж дня одну із ракет він побачив на власні очі: коли збирався їхати на роботу вона пролетіла прямо над його головою.
«Рішення прийшло миттєво – йти до армії. Крім того, почала з’являтися перша інформація в медіа про те, як росіяни знищують все. 26 лютого я вже був в частині і виконував обов’язки за призначенням», - розповідає Андрій.
Серед побратимів чоловік отримав псевдо Sava. Спочатку разом із ними служив на території Криворіжжя. Вперше потрапив на Херсонщину влітку – тоді ніс службу на блокпостах. Пройшовши підготовку на початку вересня підрозділ Андрія брав участь у звільненні багатостраждального Високопілля.
«4 вересня вирушили в район бойових дій, завданням було зачистити населений пункт та тримати його оборону. У Високопіллі мене вразили колосальні руйнування. Побачив наслідки російської «цивілізації». Я не думав, що у 21-му столітті таке взагалі може бути. Для мене прийняття війни такою, яка вона є насправді проходило дуже довго. Зустріч мирного населення… Люди просто на коліна падали... Емоцій було багато, особливо злості. Такої злості я ще ніколи не відчував», - ділиться Sava.
Пізніше було Архангельське, до оборони якого ворог уже добряче підготувався: по хлопцям працювали і танки і АГС і САУ та навіть авіація. Згодом була Золота Балка, а ще пізніше Новоолександрівка, де його вразили місцеві: «Там після звільнення до нас підійшов місцевий чоловік і просив взяти його до нас – хотів помститися за увесь той жах, що йому довелося пережити в окупації. В людей, які пережили це на собі, світ не те що змінився – він став іншим. Допомагали нам чим могли - давали воду, годували, попереджали про заміновані території».
«Після, в Дудчанах ситуація була найскладніша – село знаходиться на самому берегу Дніпра і артилерія противника могла працювати по нам одразу з декількох сторін. Був постійний рух техніки, спостерігали за нами, працювали ПТУРами, мінометами. Після того, як відпрацював наш танчик, гулу російської техніки стало набагато менше. Іншим разом над нами «висів» ворожий дрон і після того, як він полетів на лівий берег, нас почали так потужно крити, що не можна було навіть підняти голову», - продовжує воїн.
Саме в Дудчанах Sava отримав контузію. Тоді від осколків в боці його врятував магазин автомату, а в голові – каска. Пройшовши реабілітацію, Андрій повернувся у стрій та став очима свого підрозділу – аеророзвідником. Про свою нову роботу каже: «Небо повинно мати «очі». Аеророзвідка у першу чергу береже особовий склад. Зараз війна перейшла на інший рівень і чим більше в нас «очей» в небі, тим більше можливостей побачити скупчення ворожої техніки чи особового складу противника, їх позиції. Це можливість краще коригувати роботу артилерії. Врешті-решт це дозволяє оцінити усі ризики, адже кожному командирові потрібно не лише виконати завдання, а й зберегти життя особового складу.
«Sava» продовжує стояти на сторожі країни, а про свою мотивацію каже лаконічно: «Мій обов’язок як чоловіка – захищати своє. Скільки буде сил, скільки буде потрібно – стільки буду знаходитися на службі та робити все для того, аби наблизити нашу перемогу»
