«Свою війну він закінчив переможцем, а наша - продовжується»: Кривий Ріг прощався із полеглим на Донеччині захисником Сергієм Назаровим

2 квітня на секторі почесних поховань Центрального кладовища міста, рідні, близькі, знайомі та просто не байдужі зібралися віддати останню шану Сергію Назарову. Їм він назавжди запам’ятається як надзвичайно добрий та чуйний чоловік із золотими руками.

Сергій Назаров народився у 1965 році. Ще за часів радянської влади, 18-річним юнаком проходив строкову службу в далекому Казахстані, якраз після закінчення електромеханічного технікуму. З тих пір тривалий час сумлінно працював на благо своєї сім’ї та міста. Востаннє трудився водієм маршрутного таксі. Однак справжньою пристрастю чоловіка було майструвати щось своїми руками. Сергій захоплювався малюванням та виготовленням скульптур, а серед рідних та знайомих славився своїми золотими руками. 

Про це розповідає давній товариш загиблого Олександр: «Знав я його до непристойності давно: 45 років як ми познайомилися. Навіть уже не пам’ятаю обставин, за яких це сталося. Вчились поряд, жили поряд. І як би по житті нас доля не кидала - завжди були поряд. Добрий був, від своєї доброти в нього багато і бід було, але і радості не менше. Безвідмовний: коли не звернишся – завжди готовий допомогти. Золоті руки були у людини. Любив робити ними все: працював і по дереву й по металу. Часто й мені допомагав, особливо у будівництві».

Під час повномасштабного вторгнення, Сергій вирішив зі зброєю в руках стати на захист своєї сім’ї та свого народу від кровожерливого ворога. 1 березня 2023 року чоловік  добровільно став до лав війська. Служив стрільцем у 53 окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Після підготовки, разом зі своїм підрозділом, направився стримувати ворога на одному із найгарячіших напрямків фронту на Донеччині, де брав участь у складних боях.

Аби рідні не переймалися Сергій старався зідзвонюватися із ними кожні 5 днів. 7 квітня зв’язавшись зі своєю старшою сестрою, захисник сказав, що перетелефонує. Але так цього і не зробив.  18 квітня, біля селища Водяне, Сергій, виконуючи своє бойове завдання потрапив під ворожий обстріл, від якого серце воїна зупинилося назавжди. 

Без люблячого батька залишився єдиний син, а без дідуся – онук. Рідного брата втратила сестра Наталя, а надійного товариша – близькі та знайомі. Друг дитинства Олександр на прощання сказав: «Життя продовжуються, на жаль, достойні йдуть раніше строку. Сергій йшов на службу з посмішкую, з великою надією повернутися, з великою надією на перемогу, на найкраще. Оптимістом був. Був, нажаль. Свою війну він закінчив переможцем, от, ми зі славою ми його провели. Наша війна, на жаль, продовжується, і скільки ще таких достойних синів вона забере – незрозуміло».

Нагадаємо, першого травня Кривий Ріг прощався із полеглим захисником Олександром Скворцовим.