Як Кривий Ріг пережив рік повномасштабної війни?
24 лютого спливає рівно рік, як росія почала криваве вторгнення, покликане забрати нашу волю, нашу самобутність, нашу історію та, найголовніше, наше майбутнє. Рівно рік, як наше місто та його жителі знаходяться у стані війни. Від перших спроб організувати оборону до перетворення у неприступну фортецю, від перших загиблих земляків до тисяч переселенців, що знайшли новий дім у нашому місті, від збору першої гуманітарки небайдужими містянами до трансформації у справжній логістичний хаб. Від ранку до вечора, 365 днів Кривий Ріг працює та живе задля Перемоги. Пригадаймо ж цей страшний рік разом із «Першим Міським».
Ранок 24 лютого 2022 року. Телефони тисяч жителів Кривого Рогу приймають вхідні дзвінки від рідних та близьких. Ті поспішають повідомити страшну новину: почалася війна.
8:00. Мерія уже працює у посиленому режимі. У місті беруться під охорону об’єкти критичної інфраструктури. Скасовуються заняття у школах та вишах, закриваються дитсадки. Сотні правоохоронців починають посилене патрулювання та охорону громадського порядку.
Приблизно о 8:30 росія завдала свій перший терористичний удар по місту: атаковані місця дислокації Криворізької окремої 17 танкової бригади на Макулані. Виникає загроза детонації боєприпасів. У зв’язку із цим починається евакуація навколишніх мирних жителів.
28 лютого. Триває п’ята доба героїчного українського спротиву. Криворіжці починають самоорганізовуватися, нести їжу, одяг та необхідні речі до пунктів збору гуманітарної допомоги. Чоловіки масово вступають до лав територіальної оборони міста. Небайдужі жителі пильнують, аби виявити дії ворожих ДРГ, шукають мітки та прив'язують мародерів до стовпів. Увечері у Кривому Розі вперше з часів Другої світової лунає сирена повітряної тривоги.
3 березня. За командую ЗСУ місцева влада починає евакуацію жителів «Військового містечка-33» та частини Центрально-Міського району через їх близьке розташування до тодішньої лінії фронту, що насувалась. Приймають своїх земляків безпечніші райони міста, перш за все Покровський та Тернівський. Для тих, хто не має змоги розміститися у близьких людей, організовані місця в гуртожитках, дитячих садочках та школах.
10 березня. Ворог завдає чергового удару по місту. Двома ракетами класу «повітря-земля» атакували Міжнародний аеропорт «Кривий Ріг». На землі залишаються вирви розміром до п’яти метрів. На щастя, обійшлося без постраждалих. Перші ворожі формування починають підходити до сусідніх сіл, через що проводиться превентивна евакуація мікрорайону Інгулець. Наші захисники готуються обороняти місто.
17 березня. Задля власної безпеки тисячі українців переїжджають до західних областей або ж за кордон. На обкладинці відомого американського журналу Time з’являється наша землячка – п’ятирічна Валерія, яка евакуювалася з батьками із України. Банер із дівчинкою у якості перфомансу розгорнули сотні жителів Львова. Щодня залізницями міста евакуюються тисячі людей. До 28 березня через Кривий Ріг пройшло більше 100 тисяч біженців та переселенців як із самого міста, так і зі сходу країни.
Ворог продовжує концентрувати значні зусилля на криворізькому напрямку. Окуповані найближчі села Херсонщини. Задля евакуації звідти місцевих жителів, організовують гуманітарний коридор, який 21 квітня зривають окупанти. Адміністрація Кривого Рогу робить все, щоб полегшити життя гостей та жителів міста: 27 квітня комунальний транспорт стає безкоштовним абсолютно для усіх.
28 травня росіяни завдають удару двома ракетами по промисловому підприємству у Кривому Розі.
Наступний свій удар країна-терористка завдає 18 червня по об’єкту соціальної інфраструктури у Інгулецькому районі. На місці спалахує масштабна пожежа, а два приватних будинки внаслідок ракетної атаки – зруйновані. Поранення отримують двоє містян.
Місто починає активно українізовуватись. 4 липня починаються заняття мовних клубів, на яких можуть навчитися правильно говорити українською усі жителі та гості Кривого Рогу. Щоб відплатити росіянам за їх терор, за сприяння Олександра Вілкула, бійці аеророзвідки 129 бригади ТрО отримують від міської влади свій перший комплект дороговартісних безпілотних літальний апаратів, придбаний за приватні кошти.
8 липня до рідного міста приїздить Президент Володимир Зеленський та проводить нараду щодо військової та гуманітарної ситуації в регіоні. Відвідує військових, які стримують росіян на підступах до міста.
Окупанти не змогли залишити його візит без уваги та уже на світанку наступного дня, 9 липня, наносять свій черговий терористичний удар по Інгульцю, який приніс значні руйнування та забрав життя перших мирних жителів нашого міста. Загинула 41 річна жителька, яка того ранку просто йшла на свою роботу, та 21-річна спортсменка, батько якої постраждав також, але, на щастя, вижив.
21-річну Дар’ю Курдель, яка стала першою цивільною жертвою росіян з числа криворіжців, провели в останню путь 12 липня. Дівчина отримала важкі поранення, які виявилися несумісними із життям. Проститися із землячкою того дня прийшло більше 200 криворіжців.
28 липня, до Дня Української Державності, очільник Ради оборони міста Олександр Вілкул презентував виставку знищеної військової техніки окупантів, яка стала доказом незламності та сталевої волі до перемоги криворіжців та продемонструвала, що «парад» росіян у нашому місті може бути тільки таким. Кривий Ріг продовжував ставати неприступною фортецею: у серпні його оборону зміцнили 1500 габіонів.
Підло, в ніч з 24 на 25 серпня, окупанти обстріляли забороненими Женевською конвенцією касетними боєприпасами одну із найпопулярніших локаційКривого Рогу – парк Хмельницького у Металургійному районі. Ніхто не постраждав. Але і досі там на власні очі можна побачити сліди російського цинізму.
У вересні наші захисники почали операцію зі звільнення від окупантів правобережної Херсонщини. Свою злість від ганебних поразок росіяни, як зазвичай, почали виміщати на мирних містах, особливо – на Кривому Розі. 5 вересня ввечері двома ракетами вони вдарили по нафтобазі в Інгулецькому районі, а чергова атака відбулась уже наступного ранку 6 вересня.
Втім, ці підлі атаки не тільки не зменшили волю криворіжців до спротиву, але й навпаки змотивували жителів міста ще більше допомагати Збройним Силам, щоб ті гнали трикольорову нечисть подалі. Долучався хто як міг, в тому числі і «Перший міський», який провів благодійний аукціон, всі виручені кошти від якого відправив на потреби наших захисників
Тим часом, український наступ на Херсонщині тривав. У паніці, не знаючи, як зупинити наших військових, окупанти придумали черговий безглуздий терористичний план. Вони вирішили, що руйнування дамби Карачунівського водосховища якось врятує їх від повного розгрому.
Увечері 14 вересня, близько 17:05 жителі Кривого Рогу почули серію гучних вибухів. У мережі одразу почали з’являтися кадри із шаленим потоком води на річці Інгулець, який зносив на своєму шляху понтонні мости. Окупанти приступили до реалізації свого жахливого плану, завдавши удару по греблі одразу сімома ракетами Х-22.
Рівень води в Інгульці швидко зростав. Домівки містян, які знаходилися нижче за течією, починало затоплювати. Їх жителів терміново евакуйовували. Під водою опинився і улюблений серед криворіжців парк імені Мершавцева.
До ліквідацій наслідків ворожої атаки приступили одразу, що дозволило врятувати місто від подальшої техногенної катастрофи. Посильну допомогу в цьому надавали промислові підприємства. Уже вночі рівень води почав потроху спадати. Окупанти не змогли одразу прийняти повний провал свого плану та продовжували тероризувати Кривий Ріг ракетними ударами ще два наступних дні. Але всі їх зусилля виявилися марними – дамбу вдалося відновити завдяки титанічній роботі не тыльки представникыв промислових пыдприэмств, а й ДСНСників та комунальників.
У своїй безсильній злобі окупанти 26 вересня повністю зруйнували аеропорт Кривого Рогу, а 28 вересня – підприємство із переробки зернових у Криворізькому районі. Коли 10 жовтня росіяни почали здійснювати масовані ракетні атаки по енергетичній інфраструктурі країни – під удар потрапило і наше місто. Ворог зруйнував підстанцію, через що у Тернівському та частково у Покровському районі зникли водо- та електропостачання, а 850 шахтарів довелося екстрено евакуювати з-під землі.
15 та 23 листопада відбулися найбільш масовані удари по енергетичній інфраструктурі України. Остання призвела по блекауту, який відчути на собі довелося і Кривому Рогу. Тоді близько 14:30 світло зникло по усьому місту, разом із зв’язком практично усіх мобільних операторів. Під землею знову виявилися заблокованими сотні шахтарів, операцію з підйому яких на поверхню повністю закінчити вдалося лише на ранок наступного дня. Для цього навіть довелося заживлювати механізми шахт від міських дизельних тролейбусів.
Роботи із відновлення електропостачання почалися одразу. Головним завданням було подати напругу на критично важливі об’єкти інфраструктури, що вдалося уже на ранок 25 листопада.
Після цього у місті почали активно з’являтися «Пункти незламності», місця обігріву та підзарядки, які облаштовувала місцева влада. До неї швидко підключилися соціально відповідальні бізнеси, державні служби, організації та навіть церкви.
Не припинили свій терор проти Кривого Рогу окупанти і у грудні. В ніч на 5 грудня три ракети влучили у промислове підприємство міста, вбивши 41-річного робітника, та поранивши ще трьох. Атака повторилася і наступного дня, пошкодивши ще один об’єкт промислової інфраструктури.
А найкривавішим днем для нашого міста із початку війни стало 16 грудня. Того дня терористи знову запускали свої бляшанки по українським містам. Хоча щоразу це давало все менший результат, проте менш кривавішими від цього такі обстріли не ставали.
Того гіркого для міста дня звичайні жителі одного із будинків в Тернівському районі щойно прокинулися та займалися своїми буденними справами. Вони ще не знали, що через мить їх життя, їх мрії та сподівання назавжди забере російська ракета.
Підлий удар повністю знищив під’їзд будинку. Під завалами знайшли бездихані тіла 64-річної жінки та цілої родини: чоловіка, жінки і їх півторарічного сина. Пізніше кількість жертв зросла до п’ятьох: в лікарні помер 51-річний постраждалий, за життя якого медики боролися 10 днів.
20 грудня у Кривому Розі оголосили днем жалоби. Тоді в останню путь проводили загиблу родину. На жалобну церемонію зібралися сотні людей, а до зруйнованого будинку, щоб вшанувати пам’ять загиблих, і досі небайдужі приносять квіти, іграшки та лампадки.
Остання смертельна атака окупантів по нашому місту відбулась 14 січня – ракета тоді влучила у приватну забудову, забравши життя 34-річного чоловіка, пошкодивши і зруйнувавши десятки приватних домівок та адміністративних будівель.
Усі ці удари, усі загублені життя та зруйновані долі викликали у серці криворіжців лише більшу ненависть до ворога, бажання допомогти нашим військовим його знищувати та прагнення наблизити нарешті нашу Перемогу.
Розуміючи все це, ГО «Арт-культура», разом із управлінням культури криворізького виконкому 24 січня дали старт місячному благодійному марафону «Об’єднані заради перемоги». До його проведення уже встигли підключитися усі без винятку райони, які проводили численні ярмарки, спортивні та мистецькі події. Про марафон чув уже мабуть кожен житель нашого міста, а багато хто його відвідав чи навіть взяв участь і зробив донат. У всього цього одна ціль – зібрати один мільйон на дрони для ЗСУ, які наблизять нашу перемогу.
Саме так для криворіжців пройшов рік цієї війни. Було багато чого: горе і радість, сльози і сміх. Ми разом пережили страх перших повітряних тривог та жах від ракетних ударів. Разом допомагали тисячам переселенців та передавали гуманітарку нашим захисникам. Разом чекали своєї черги на появу світла та проклинали при цьому росіян. Разом ми довели, що Кривий Ріг невипадково по всій країні має репутацію сталевого міста. Але сталеве не місто. Сталеві люди, які у ньому живуть.
28 лютого. Триває п’ята доба героїчного українського спротиву. Криворіжці починають самоорганізовуватися, нести їжу, одяг та необхідні речі до пунктів збору гуманітарної допомоги. Чоловіки масово вступають до лав територіальної оборони міста. Небайдужі жителі пильнують, аби виявити дії ворожих ДРГ, шукають мітки та прив'язують мародерів до стовпів. Увечері у Кривому Розі вперше з часів Другої світової лунає сирена повітряної тривоги.
3 березня. За командую ЗСУ місцева влада починає евакуацію жителів «Військового містечка-33» та частини Центрально-Міського району через їх близьке розташування до тодішньої лінії фронту, що насувалась. Приймають своїх земляків безпечніші райони міста, перш за все Покровський та Тернівський. Для тих, хто не має змоги розміститися у близьких людей, організовані місця в гуртожитках, дитячих садочках та школах.
10 березня. Ворог завдає чергового удару по місту. Двома ракетами класу «повітря-земля» атакували Міжнародний аеропорт «Кривий Ріг». На землі залишаються вирви розміром до п’яти метрів. На щастя, обійшлося без постраждалих. Перші ворожі формування починають підходити до сусідніх сіл, через що проводиться превентивна евакуація мікрорайону Інгулець. Наші захисники готуються обороняти місто.
17 березня. Задля власної безпеки тисячі українців переїжджають до західних областей або ж за кордон. На обкладинці відомого американського журналу Time з’являється наша землячка – п’ятирічна Валерія, яка евакуювалася з батьками із України. Банер із дівчинкою у якості перфомансу розгорнули сотні жителів Львова. Щодня залізницями міста евакуюються тисячі людей. До 28 березня через Кривий Ріг пройшло більше 100 тисяч біженців та переселенців як із самого міста, так і зі сходу країни.
Ворог продовжує концентрувати значні зусилля на криворізькому напрямку. Окуповані найближчі села Херсонщини. Задля евакуації звідти місцевих жителів, організовують гуманітарний коридор, який 21 квітня зривають окупанти. Адміністрація Кривого Рогу робить все, щоб полегшити життя гостей та жителів міста: 27 квітня комунальний транспорт стає безкоштовним абсолютно для усіх.
28 травня росіяни завдають удару двома ракетами по промисловому підприємству у Кривому Розі.
Наступний свій удар країна-терористка завдає 18 червня по об’єкту соціальної інфраструктури у Інгулецькому районі. На місці спалахує масштабна пожежа, а два приватних будинки внаслідок ракетної атаки – зруйновані. Поранення отримують двоє містян.
Місто починає активно українізовуватись. 4 липня починаються заняття мовних клубів, на яких можуть навчитися правильно говорити українською усі жителі та гості Кривого Рогу. Щоб відплатити росіянам за їх терор, за сприяння Олександра Вілкула, бійці аеророзвідки 129 бригади ТрО отримують від міської влади свій перший комплект дороговартісних безпілотних літальний апаратів, придбаний за приватні кошти.
8 липня до рідного міста приїздить Президент Володимир Зеленський та проводить нараду щодо військової та гуманітарної ситуації в регіоні. Відвідує військових, які стримують росіян на підступах до міста.
Окупанти не змогли залишити його візит без уваги та уже на світанку наступного дня, 9 липня, наносять свій черговий терористичний удар по Інгульцю, який приніс значні руйнування та забрав життя перших мирних жителів нашого міста. Загинула 41 річна жителька, яка того ранку просто йшла на свою роботу, та 21-річна спортсменка, батько якої постраждав також, але, на щастя, вижив.
21-річну Дар’ю Курдель, яка стала першою цивільною жертвою росіян з числа криворіжців, провели в останню путь 12 липня. Дівчина отримала важкі поранення, які виявилися несумісними із життям. Проститися із землячкою того дня прийшло більше 200 криворіжців.
28 липня, до Дня Української Державності, очільник Ради оборони міста Олександр Вілкул презентував виставку знищеної військової техніки окупантів, яка стала доказом незламності та сталевої волі до перемоги криворіжців та продемонструвала, що «парад» росіян у нашому місті може бути тільки таким. Кривий Ріг продовжував ставати неприступною фортецею: у серпні його оборону зміцнили 1500 габіонів.
Підло, в ніч з 24 на 25 серпня, окупанти обстріляли забороненими Женевською конвенцією касетними боєприпасами одну із найпопулярніших локаційКривого Рогу – парк Хмельницького у Металургійному районі. Ніхто не постраждав. Але і досі там на власні очі можна побачити сліди російського цинізму.
У вересні наші захисники почали операцію зі звільнення від окупантів правобережної Херсонщини. Свою злість від ганебних поразок росіяни, як зазвичай, почали виміщати на мирних містах, особливо – на Кривому Розі. 5 вересня ввечері двома ракетами вони вдарили по нафтобазі в Інгулецькому районі, а чергова атака відбулась уже наступного ранку 6 вересня.
Втім, ці підлі атаки не тільки не зменшили волю криворіжців до спротиву, але й навпаки змотивували жителів міста ще більше допомагати Збройним Силам, щоб ті гнали трикольорову нечисть подалі. Долучався хто як міг, в тому числі і «Перший міський», який провів благодійний аукціон, всі виручені кошти від якого відправив на потреби наших захисників
Тим часом, український наступ на Херсонщині тривав. У паніці, не знаючи, як зупинити наших військових, окупанти придумали черговий безглуздий терористичний план. Вони вирішили, що руйнування дамби Карачунівського водосховища якось врятує їх від повного розгрому.
Увечері 14 вересня, близько 17:05 жителі Кривого Рогу почули серію гучних вибухів. У мережі одразу почали з’являтися кадри із шаленим потоком води на річці Інгулець, який зносив на своєму шляху понтонні мости. Окупанти приступили до реалізації свого жахливого плану, завдавши удару по греблі одразу сімома ракетами Х-22.
Рівень води в Інгульці швидко зростав. Домівки містян, які знаходилися нижче за течією, починало затоплювати. Їх жителів терміново евакуйовували. Під водою опинився і улюблений серед криворіжців парк імені Мершавцева.
До ліквідацій наслідків ворожої атаки приступили одразу, що дозволило врятувати місто від подальшої техногенної катастрофи. Посильну допомогу в цьому надавали промислові підприємства. Уже вночі рівень води почав потроху спадати. Окупанти не змогли одразу прийняти повний провал свого плану та продовжували тероризувати Кривий Ріг ракетними ударами ще два наступних дні. Але всі їх зусилля виявилися марними – дамбу вдалося відновити завдяки титанічній роботі не тыльки представникыв промислових пыдприэмств, а й ДСНСників та комунальників.
У своїй безсильній злобі окупанти 26 вересня повністю зруйнували аеропорт Кривого Рогу, а 28 вересня – підприємство із переробки зернових у Криворізькому районі. Коли 10 жовтня росіяни почали здійснювати масовані ракетні атаки по енергетичній інфраструктурі країни – під удар потрапило і наше місто. Ворог зруйнував підстанцію, через що у Тернівському та частково у Покровському районі зникли водо- та електропостачання, а 850 шахтарів довелося екстрено евакуювати з-під землі.
15 та 23 листопада відбулися найбільш масовані удари по енергетичній інфраструктурі України. Остання призвела по блекауту, який відчути на собі довелося і Кривому Рогу. Тоді близько 14:30 світло зникло по усьому місту, разом із зв’язком практично усіх мобільних операторів. Під землею знову виявилися заблокованими сотні шахтарів, операцію з підйому яких на поверхню повністю закінчити вдалося лише на ранок наступного дня. Для цього навіть довелося заживлювати механізми шахт від міських дизельних тролейбусів.
Роботи із відновлення електропостачання почалися одразу. Головним завданням було подати напругу на критично важливі об’єкти інфраструктури, що вдалося уже на ранок 25 листопада.
Після цього у місті почали активно з’являтися «Пункти незламності», місця обігріву та підзарядки, які облаштовувала місцева влада. До неї швидко підключилися соціально відповідальні бізнеси, державні служби, організації та навіть церкви.
Не припинили свій терор проти Кривого Рогу окупанти і у грудні. В ніч на 5 грудня три ракети влучили у промислове підприємство міста, вбивши 41-річного робітника, та поранивши ще трьох. Атака повторилася і наступного дня, пошкодивши ще один об’єкт промислової інфраструктури.
А найкривавішим днем для нашого міста із початку війни стало 16 грудня. Того дня терористи знову запускали свої бляшанки по українським містам. Хоча щоразу це давало все менший результат, проте менш кривавішими від цього такі обстріли не ставали.
Того гіркого для міста дня звичайні жителі одного із будинків в Тернівському районі щойно прокинулися та займалися своїми буденними справами. Вони ще не знали, що через мить їх життя, їх мрії та сподівання назавжди забере російська ракета.
Підлий удар повністю знищив під’їзд будинку. Під завалами знайшли бездихані тіла 64-річної жінки та цілої родини: чоловіка, жінки і їх півторарічного сина. Пізніше кількість жертв зросла до п’ятьох: в лікарні помер 51-річний постраждалий, за життя якого медики боролися 10 днів.
20 грудня у Кривому Розі оголосили днем жалоби. Тоді в останню путь проводили загиблу родину. На жалобну церемонію зібралися сотні людей, а до зруйнованого будинку, щоб вшанувати пам’ять загиблих, і досі небайдужі приносять квіти, іграшки та лампадки.
Остання смертельна атака окупантів по нашому місту відбулась 14 січня – ракета тоді влучила у приватну забудову, забравши життя 34-річного чоловіка, пошкодивши і зруйнувавши десятки приватних домівок та адміністративних будівель.
Усі ці удари, усі загублені життя та зруйновані долі викликали у серці криворіжців лише більшу ненависть до ворога, бажання допомогти нашим військовим його знищувати та прагнення наблизити нарешті нашу Перемогу.
Розуміючи все це, ГО «Арт-культура», разом із управлінням культури криворізького виконкому 24 січня дали старт місячному благодійному марафону «Об’єднані заради перемоги». До його проведення уже встигли підключитися усі без винятку райони, які проводили численні ярмарки, спортивні та мистецькі події. Про марафон чув уже мабуть кожен житель нашого міста, а багато хто його відвідав чи навіть взяв участь і зробив донат. У всього цього одна ціль – зібрати один мільйон на дрони для ЗСУ, які наблизять нашу перемогу.
Саме так для криворіжців пройшов рік цієї війни. Було багато чого: горе і радість, сльози і сміх. Ми разом пережили страх перших повітряних тривог та жах від ракетних ударів. Разом допомагали тисячам переселенців та передавали гуманітарку нашим захисникам. Разом чекали своєї черги на появу світла та проклинали при цьому росіян. Разом ми довели, що Кривий Ріг невипадково по всій країні має репутацію сталевого міста. Але сталеве не місто. Сталеві люди, які у ньому живуть.
