Криворізькі нацгвардійці поділилися історіями, що трапилися з мешканцями Херсонщини в окупації
Воїни криворізької бригади Центрального оперативно-територіального об’єднання Нацгвардії успішно борються з ворогом, звільняючи Херсонщину. Під час спілкування з людьми захисники з Кривого Рогу дізнаються, як люди виживали в окупації. Такими історіями вони поділилися на сторінці Військової частини 3011 Нацгвардії України у соцмережі.
Коли нацгвардійці звільнили Любимівку на Херсонщині, люди зустрічали їх з невимовною радістю. За пів року окупації місцеві мешканці пережили багато трагедій, а виїздити із села було заборонено – окупанти не випускали населення.
Мешканець Любимівки Олександр Васильович їхав на велосипеді по воду, коли побачив нацгвардійців. Лише після слів «Слава Україні!» зрозумів, що у село прийшли «свої». Тож поділився з нашими героями наболілим: тим, що відбувалося під ворожим гнітом. Чоловік дивом вижив та бачив немало страшних "розваг" росіян.
«Вони ходили по хатам та збирали телефони. У мене син з інвалідністю, і коли прийшли, то він не хотів віддавати мобільний, і його пробували побити прикладами від автоматів. Я радіолюбитель, і в мене було багато різних дрібничок, станцій, дротів, то почали кричати, що я шпигун. Поставили до стіни, вже смикнули затвор, як жінка моя, Надя, вискочила і перед дулом стала, мене закрила», - крізь сльози розповідає пенсіонер.
«Після того через кілька днів прилетів снаряд, не знаю точно від чого, прямо біля хати. Повилітали вікна, побило дах. Виходжу на вулицю, чую крик: «Промазал, я целился в дом, а попал в электроопору». Це вони так розважалися», - продовжує чоловік.
Окупанти жили у сільській школі. Коридори заставили дерев’яними ящиками від фугасних снарядів. На першому поверсі рашисти зняли підлогу та влаштували катівні, де тримали місцевих мешканців.
«В одну із тих «дірок» кинули моїх свекрів. Тримали кілька днів, поки свекрусі не стало дуже погано. Один із них приводив її до тями і все повторював: «Не ходи больше за водой, бабушка». Росіяни забороняли навіть вийти з двору. Хоронити людей на кладовищі не дозволяли, можна було копати могили біля будинків. У багатьох дворах по кілька хрестів», - розповідає жителька Любимівки Світлана.
Окрім школи, російські загарбники базувалися на свинофермі. Пральні машини, холодильники, килими та ковдри – складали там крадені речі, утеплювалися. Не сподівалися, що у жовтні доведеться тікати.
Наразі люди радіють свободі, починають ремонтувати свої оселі: разом із українською армією до села повертається нормальне життя.
