Обливали холодною водою та били струмом: історія сім'ї, яка пережила окупацію у Великій Олександрівці на Херсонщині та народила дитину у підвалі власного будинку

Сьогодні Ольга з гіркою посмішкою згадує події семі місяців очікування на визволення Великої Олександрівки. Щонайменше 1 200 чужинців розмістилися у населеному пункті та тримали у страху усіх мешканців селища та околиць.

«Вони впереше зайшли з обшуком. Я не знаю, хто здав, але здали, бо вони знали, що тут живе сім’я поліцейського. Я на скору руку придумала, що він хворіє коронавірусом, і лежить в лікарні. І тому обшук вони провели лише поверхневий. І це нас врятувало. Ну а потім почалися звичайні дні знущань над українцями, тому що ми для них третій сорт, взагалі не люди», - розповідає жінка.

Сім’я Ольги має трирічного сина, а сама жінка під час окупації була при надії. Медичної допомоги в селищі за присутності росіян отримати було неможливо, як і не було змоги евакуюватися – родину просто не випускали з населеного пункту. Тож народжувати Ользі довелось просто у підвалі будинку, а пологи у неї приймав її чоловік. Маленька Єва, якій наразі п’ять з половиною місяців, народилась здоровою. Старший син подружжя досі здригається, бачачи незнайомих чоловіків – такий сильний стрес він отримав від споглядання «руського міра».

Жінка згадує: «Пологи були стрімкі. Ми просто не встигли нікуди звернутись. Ліжка не було, були просто дошки. То дитинка народилась швидко, за 3,5 години. Я навіть не очікувала, що таке буває. З чоловіком у нас були попередньо партнерські пологи, тож загальне уявленя, як діяти, ми мали».

Найстрашніші спогади родини того періоду, коли чоловік Ольги потрапив у полон. Окупанти вперше забрали його на катівню навесні. Просто за те, що був поліцейським за мирного часу. Українця били та знущались, бо росіяни просто мали таку забаганку – не так ішов, чи не так глянув – одразу гамселили ногами та прикладами зброї без розбору по всьому тілу. Принижували фізично та морально. Із жахом згадує Сергій події холодної весни під окупацією: «Трубою по ногам бити почали: «Ти – мєнт. Ти – поліцейський. Шо це ти на расслабоні прийшов». Побили трубою, посадили на стілець. Стріляли пістолетом над головою. В пах направляли зброю. Сказали, «ми до тебе ще прийдемо», і кинули згодом, як собаку, у підвал».

Від побоїв рашистів чоловік не один раз втрачав свідомість, і щоразу його поливали холодною водою, або прийшов до тями. Згодом Сергія вивезли до Нової Каховки, де знущання стали ще більш страшнішими: загарбники застосовували електричний струм.

«Піднімали в будинок, садили на диван з мішком на голові, ставили дурні запитання на кшталт: «Де зброя? Хто у вас смотрящій?». Тобто вони ще жили поняттями 80-х років», - розповідає чоловік.

Наразі родина Баланів все ще мешкає в підвальному приміщенні. Адже в їх будинок, який вони побудували і облаштовували з 2007 року, двічі прилітали артилерійські снаряди. І обидва поверхи помешкання більше не придатні для життя родини з немовлям. Росіяни стріляли по Великій Олександрівці заради розваги, просто так. Лише дивом тоді ніхто не постраждав. Зараз родина, як і інші мешканці селища оговтуються після жахів російської окупації та сподіваються, що їхні діти більше ніколи не побачать чужинців на рідній землі та не знатимуть жахіть, котрі пережили Сергій та Ольга.