Пам'ять про них не вмре, не загине: на честь криворіжців Андрія Якуніна та Євгена Співака на фасаді Криворізької гімназії №124 встановили меморіали
У Криворізькій гімназії №124 10 червня пройшов захід присвячений пам'яті загиблих оборонців Андрія Якуніна та Євгена Співака. Вони вступили до війська у перші дні повномасштабної війни, віддали власні життя аби захистити найрідніших і спогад про них не згасне, бо буде закарбований на меморіальних дошках, встановлених на фасаді закладу.
Андрій Якунін у мирному житті працював в криворізькій будівельній компанії монтажником сталевих та залізобетонних конструкцій. Мав родину: дружину та доньку. З початком повномасштабної війни Герой став на захист України. Був стрільцем-санітаром 414 батальйону у військовій частині А4869 і боронив схід країни. Чоловік робив усе, що міг, аби окупанти не зайшли у його дім.
«Дуже любив спорт, любив займатися будівельними справами. В дворі все робив, для свого двору, для своїх людей. Для нього це було дуже важливо, для своєї сім'ї. Він жив заради нас», – розповіла дружина полеглого Світлана.
26 липня він пішов на завдання, замість побратима і не повернувся. Воїн 8 місяців вважався зниклим безвісти, і лише після двох ДНК-тестів його смерть підтвердилася.
Євген Співак довгий час працював за кордоном. Дуже любив свою дружину, з якою познайомився ще у підлітковому віці та був разом 15 років. Виховував двох синів сильними та самостійними. Сім'я для нього була найбільшою цінністю, за будь якої нагоди поспішав додому.
Повномасштабне вторгнення криворіжець зустрів в Україні, і з перших днів вже ніс службу в ТрО – боронив Кривий Ріг, потім у складі 129 бригади ТрО 236 батальйону роти вогневої підтримки – Херсонщину, далі Авдіївський та Сумський напрямки.
«Він – це людина свято. Це не передати словами. Він завжди на свята додому. І з першого дня війни, коли він пішов, нам його дуже не вистачало. Ми його завжди чекали. Він сонечко, людина сонечко, людина свято. Він посміхався завжди. Він настільки був відкритий, щирий, він завжди допомагав те, кому це було для нього неважливо, якщо потрібна була допомога, він завжди допомагав. Тобто питання не стояло там відкласти, бо нема коли, або ще щось, ні. Найкращий просто», – поділилася спогадами Зінаїда Букіна, вони дружили сім'ями, і багато часу завжди проводили разом.
Серце 30-річного Євгена перестало битися 8 листопада на Сумщині в селі Степок. Воїн підірвався на протитанковій міні, коли їхав автівкою.
«Дві долі, десять років різниці між хлопцями, але їх поєднує ось одна така спільна риса, як сором'язливість. І хочу сказати, що ось з цією сором'язливістю завжди йшла ось така щира посмішка. Це їх надзвичайно об'єднувало. Звичайно, у кожного були свої плани на життя, і коли школа дає квиток в життя, ми чекаємо їх усміхненими, радісними. На жаль, сьогоднішній захід трішки нас заводить в інший бік, оскільки ми розуміємо, що війна, але гордість за те, що ми зуміли виховати гідних патріотів своєї батьківщини, все ж таки не полишає нас», – прокоментувала Миронова Світлана, вчителька української мови літератури. Вона викладала у Євгена з 5 до 9 клас, а з Андрієм взагалі жила в одному під'їзді, тому знала хлопців досить добре.
Ми зажди пам’ятатимемо, якою ціною виборювалася наша свобода і незалежність, а меморіальні дошки нестимуть ці знання у наступні покоління.
Раніше ми писали, що загинув криворізький оборонець Максим Довбишев.
Андрій Якунін у мирному житті працював в криворізькій будівельній компанії монтажником сталевих та залізобетонних конструкцій. Мав родину: дружину та доньку. З початком повномасштабної війни Герой став на захист України. Був стрільцем-санітаром 414 батальйону у військовій частині А4869 і боронив схід країни. Чоловік робив усе, що міг, аби окупанти не зайшли у його дім.
«Дуже любив спорт, любив займатися будівельними справами. В дворі все робив, для свого двору, для своїх людей. Для нього це було дуже важливо, для своєї сім'ї. Він жив заради нас», – розповіла дружина полеглого Світлана.
26 липня він пішов на завдання, замість побратима і не повернувся. Воїн 8 місяців вважався зниклим безвісти, і лише після двох ДНК-тестів його смерть підтвердилася.
Євген Співак довгий час працював за кордоном. Дуже любив свою дружину, з якою познайомився ще у підлітковому віці та був разом 15 років. Виховував двох синів сильними та самостійними. Сім'я для нього була найбільшою цінністю, за будь якої нагоди поспішав додому.
Повномасштабне вторгнення криворіжець зустрів в Україні, і з перших днів вже ніс службу в ТрО – боронив Кривий Ріг, потім у складі 129 бригади ТрО 236 батальйону роти вогневої підтримки – Херсонщину, далі Авдіївський та Сумський напрямки.
«Він – це людина свято. Це не передати словами. Він завжди на свята додому. І з першого дня війни, коли він пішов, нам його дуже не вистачало. Ми його завжди чекали. Він сонечко, людина сонечко, людина свято. Він посміхався завжди. Він настільки був відкритий, щирий, він завжди допомагав те, кому це було для нього неважливо, якщо потрібна була допомога, він завжди допомагав. Тобто питання не стояло там відкласти, бо нема коли, або ще щось, ні. Найкращий просто», – поділилася спогадами Зінаїда Букіна, вони дружили сім'ями, і багато часу завжди проводили разом.
Серце 30-річного Євгена перестало битися 8 листопада на Сумщині в селі Степок. Воїн підірвався на протитанковій міні, коли їхав автівкою.
«Дві долі, десять років різниці між хлопцями, але їх поєднує ось одна така спільна риса, як сором'язливість. І хочу сказати, що ось з цією сором'язливістю завжди йшла ось така щира посмішка. Це їх надзвичайно об'єднувало. Звичайно, у кожного були свої плани на життя, і коли школа дає квиток в життя, ми чекаємо їх усміхненими, радісними. На жаль, сьогоднішній захід трішки нас заводить в інший бік, оскільки ми розуміємо, що війна, але гордість за те, що ми зуміли виховати гідних патріотів своєї батьківщини, все ж таки не полишає нас», – прокоментувала Миронова Світлана, вчителька української мови літератури. Вона викладала у Євгена з 5 до 9 клас, а з Андрієм взагалі жила в одному під'їзді, тому знала хлопців досить добре.
Ми зажди пам’ятатимемо, якою ціною виборювалася наша свобода і незалежність, а меморіальні дошки нестимуть ці знання у наступні покоління.
Раніше ми писали, що загинув криворізький оборонець Максим Довбишев.
