Бачив як стікає кров’ю побита, випалена і вся в руїнах Донеччина: історія криворізького нацгвардійця Олександра, який боронить Україну від «руського міра»

Військовий згадує, як на позицію, що була майже впритул до ворога, оборонці виходили лише вночі. Бо 24/7 у небі висіли розвідувальні безпілотники. Під час переміщення на відстань більше 5 км він з побратимами міг розосереджуватись, лягати на землю, аби не видати себе. Ні перекурів, ні розмов під час бойових виходів не було. Все робилося «на пальцях». 

«З початку виходу на позицію та до повернення назад ми знаходились в бліндажі. Полишали його виключно для відбиття атак, коли ворожа піхота намагалася оточити наші позиції з флангів. Бойова робота була чітко злагодженою між підрозділами сил оборони, які стояли ліворуч та праворуч від нас. Ми прикривали одне одного, коли того вимагала бойова обстановка», - розповів Олександр.

Олександр пам’ятає перший ворожий обстріл із мінометів та артилерії. Тоді він відчув холод всередині. Боєприпасів окупанти не жаліли. За вдачею криворіжець є спокійною людиною, що може опановувати емоції. Згодом довелося звикнути до відчуття постійної напруги, впоратися зі страхом смерті. 

«Ворог був дуже близько і було чутно, як вони змінювалися на чергуванні. У тому, що окупанти не бережуть свій особовий склад, ми пересвідчилися особисто. Бачили, як вони безстрашно приїзжали на свої позиції на старенькому «Жигулі». Згодом, спільними зусиллями, цей автомобіль разом із особовим складом було відправлено до «кобзона», - додав боєць. 

Нещодавно нацгвардієць повернувся з Херсонщини, де виконував завдання із підтримки правового режиму воєнного стану. 

«Перші три дні по приїзду взагалі не виходжу з квартири: відсипаюсь, насолоджуюсь спілкуванням з родиною та набираюсь сил на виконання нових завдань», - прокоментував Олександр.

Нагадаємо, раніше ми давали історію криворізького поліцейського Олега Денисенка, який служив на деокупованих територіях.