До Кривого Рогу повернули тіло загиблого воїна Руслана Нежигая, який загинув поблизу Бахмута
Руслан Нежигай пройшов Іловайськ і Дебальцеве, був у полоні, звільняв Херсонщину та героїчно загинув біля Бахмута. 28 червня до Кривого Рогу повернули тіло військового. У мирному житті чоловік працював на шахті. Усі запам’ятали Руслана як спокійну, справедливу і добру людину. У нього залишилася дружина, донька і онук. 28 червня, у День Конституції всі, хто знав Руслана за життя, зустрічали його у нашому місті живим коридором, востаннє.
28 червня до міста повернули тіло героя Руслана Нежигая. Він добровольцем пішов на військову службу ще у 2014 році. Як розповідала волонтерка Юліана Калін, для нього ніколи не стояло питання іти чи ні. Вибір був очевидним, адже чоловік дуже любив місто та Україну. Воював у 40 батальйоні, де з побратимами пройшов Іловайськ та Дебальцеве. Завжди йшов туди де складно, де найзапекліші бої, потрапив у полон, звідки йому пощастило повернутися живим. Після розформування батальйону «Кривбас» повернувся до мирного життя, працював, виховував онука. У лютому, не роздумуючи, повернувся на фронт після початку вторгнення. Потрапив до лав 17-ї танкової. Звільняв Херсонщину та боронив Бахмут.
Його дружина – волонтерка. З допомогою вона могла приїхати і побачити чоловіка, хоч і не довго. Руслан був з тих, кому ніколи нічого не потрібно було. Казав: «Дівчата не партесь, нічого не треба, ми самі все зробимо, купимо».
Руслан був великодушним, скромни та любив дітей. «Він вчив моїх дітей перев’язувати рани, всілякі подряпини. І вчора я прийшла додому після організації похорон, а в мене в дитини коліно і рука забинтовані так, як Руслан навчив. Це великий удар для всіх», – згадує волонтерка.
Дуже любив воїна і семирічний онук, чекав повернення дідуся, писав йому листи і присвячував вірші. У пам’яті рідних, друзів та знайомих він назавжди залишився спокійним, справедливим, небагатослівним, але завжди усміхненим і готовим прийти на допомогу.
28 квітня Руслана Нежигая привезли до нашого міста, аби попрощатись востаннє та поховати. Захисника зустрічали живим коридором на в’їзді до Кривого Рогу всі, хто знав та пам’ятатиме навіки.
Родина втратила сина, чоловіка, батька і дідуся. Редакція «Першого міського» висловлює щирі співчуття родині загиблого. Вічна пам’ять.
Руслан був великодушним, скромни та любив дітей. «Він вчив моїх дітей перев’язувати рани, всілякі подряпини. І вчора я прийшла додому після організації похорон, а в мене в дитини коліно і рука забинтовані так, як Руслан навчив. Це великий удар для всіх», – згадує волонтерка.
