Міг і далі служити у військкоматі, але вирішив захищати Україну на полі бою: у Кривому Розі провели в останню путь воїна Олександра Сидорука

Що таке справжня війна, Олександр Сидорчук знав задовго до повномасштабного вторгнення. Ще у 2016 році він підписав контракт та відправився боронити Україну в зоні проведення АТО. Уже тоді чоловік був відомий серед побратимів як надзвичайно світла людина, що навіть у пеклі війни могла підняти усім настрій та бойовий дух. Тоді отримав псевдо «Сет».

«22 грудня 2016 року. Нам приходить бойове розпорядження. Зима. Сніг. Ми прориваємося на 4 кілометри під Попасною, копаємо окопи. Наш опорник називався «Хитрий», а за 300 метрів був спостережний пункт під назвою «Клик». Саша «Сет» позмінно із побратимом ходив туди. З Калиново танк прямою наводкою б’є, а він ходить, під обстрілами. Сидить в тій ямі, під обстрілами. Чесно, це справжнє пекло, коли виходиш зранку із бліндажу і бачиш зоране снарядами поле. А «Сет» завжди над тим пеклом жартував. Як тільки заходить в бліндаж – значить одразу буде якийсь жарт, і настрій у всіх одразу підіймається. Людина душі, людина позитив», - згадує побратим Олександра. 

Повернувшись до Кривого Рогу, Олександр продовжив службу у Покровсько-Тернівському військкоматі. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік прийняв рішення приєднатися до захисників на полі бою та перейшов до 17 окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка. Служив там у якості сержанта заступником командира бойової машини та навідником-оператором механізованого відділення. 

Разом зі своїм підрозділом Олександр у важких боях стримував ворожу навалу на Донеччині. Саме там 18 червня, неподалік від населеного пункту Часів Яр, криворіжець прийняв свій останній бій, під час якого його серце зупинилося навіки. 

18 червня – день батька. Як згадують побратими «Сета», вранці він виклав у соцмережу фото свого батька. Він також був військовим. Того ж дня Олександр загинув. «Батька пом’янув, і до батька пішов», - гірко відзначили товариші по зброї.

«Він міг би залишитися там, але пішов захищати нашу державу. Це мій рідний брат, у мене за нього болить душа, але також у мене болить душа за кожного, хто тут лежить за нашу державу. Болить душа за мою матір. Їй 71 рік, і я не знаю, як вона буде далі жити. Співчуття кожній матері, яка пережила таке горе. Більше за все я вірю та бажаю нашої найскорішої перемоги», - не стримуючи сліз зазначила сестра загиблого Марина.

Нагадаємо, 22 червня Кривий Ріг простився із захисником Юрієм Козлюком, який загинув під Бахмутом.