Навіки 22: Кривий Ріг на колінах проводжав в останню путь полеглого воїна Дмитра Локомана

27 травня біля будинку на вулиці, де жив Герой, зібралося чимало сповнених туги людей, аби віддати останню шану Дмитру. Рідним та близьким він назавжди запам’ятається, як дуже чуйна та світла людина. Сусідка Тетяна каже: «Знаю його з першого класу. Мій онук із ним разом навчався. Дуже хороша людина, вихована. Остання наша швидкоплинна зустріч була в березні – він якраз приїжджав у відпустку до батьків».

Дмитро зовсім юним став до лав армії. Ще до початку повномасштабної війни, три роки тому, хлопець підписав контракт із 92 окремою механізованою бригадою імені кошового отамана Івана Сірка. В її лавах і зустрів вороже вторгнення. 

Хлопець у званні старшого солдату служив водієм-санітаром. На полі бою виконував надзвичайно важливу роботу – займався медичною евакуацією поранених воїнів. Спочатку на Харківському напрямку, а після Балеклійсько-Куп’янської офензиви разом із переднім краєм наших військ перейшов на Луганщину.

Рятував бійців хлопець разом зі своїм побратимом на псевдо «Коте», який прийшов проститися зі своїм полеглим товаришем та згадує: «Ми з ним дуже багато разом пройшли. Всяке бувало: і погане і цікаве. Це та людина, яка ніколи в житті не боялася, куди б ми не пішли і що б не сталося. І це не просто пафосні слова, це те, що я бачив на власні очі. Дуже позитивний хлопець та дуже хоробрий».

Востаннє Дмитро виконував задачі на Сватівському напрямку. Ситуація там для наших військ, зі слів побратимів, була доволі складною. Через це хлопцю доводилося працювати часто. Незважаючи на великий ризик, той відважно виконував своє завдання: рятував побратимів. 

Зброї у окупантів було дуже багато, боєприпасів вони не шкодувавли. 23 травня почався черговий артилерійський обстріл наших позицій. Він застав Дмитра поза його броньованою машиною. Від уламків ворожого снаряда того дня серце воїна зупинилося назавжди. 

Дмитру було всього 22. Без люблячого сина залишилися батьки, родичі – без кревної людини. Без свого коханого залишилася наречена, Христина. Її хлопець дуже любив та мріяв після війни одружитися. Через російських виродків цьому не судилося збутися.

Редакції «Першого міського» бракує слів, щоб передати всю гіркоту від втрати наших найкращих людей. Пам’ять про них назавжди залишиться в наших серцях, як і люта ненависть до ворога, що їх забрав. 

Нагадаємо, 26 травня Кривий Ріг прощався із полеглим на Бахмутському напрямку воїном Олегом Друком.