Кривий Ріг провів в останню путь двох оборонців Бахмуту із 77 аеромобільної бригади: Сергія Андрейчука та Владислава Шмалія
Об місто-фортецю Бахмут уже багато місяців сточує свої зуби «друга армія світу». На жаль, стримуючи тисячні орди ворогів щодня гинуть найкращі наші люди. 10 березня Кривий Ріг прощався із двома службовцями 77 аеромобільної бригади, які тримали оборону міста до останнього свого подиху. Сергій Андрейчук до війни виховував дітей та працював металургом. Владислав Шмалій вчив малечу боксувати та мріяв про своїх дітей, перед загибеллю зробивши пропозицію своїй коханій. Життя обох захисників трагічно обірвалося у Бахмуті 2 березня.
10 березня біля будинку на вулиці Каткова, що на Інгульці, зібралося багато людей. Рідні, близькі та просто небайдужі прийшли віддати останню шану відважному захиснику Владиславу Шмалію. Хлопцеві було всього лише 26. Він захоплювався музикою та спортом. Три роки тренував діток боксу. А працював спочатку слюсарем, а пізніше механіком. Подруга загиблого згадує: «Влад був завжди доброю людиною, гарною, життєрадісною. Коли ми бачилися із ним, то завжди сміялися. Він завжди співав нам свої пісні. Дуже шкода, що гинуть такі люди».
Близькі кажуть, що коли почалася повномасштабна війна, хлопець добровольцем пішов до військкомату. Спочатку його не брали, проте Владислав був наполегливим та все ж потрапив до лав 77 аеромобільної бригади. Служив стрільцем-снайпером, разом зі своїми побратимами тримав оборону Бахмута. 2 березня життя криворіжця обірвалося від ворожого обстрілу.
Знайомі загиблого кажуть, що більш за все хлопець мріяв створити власну сім’ю: воїн навіть встиг зробити пропозицію своїй обраниці прямо напередодні своєї загибелі. Похоронили Владислава на кладовищі поблизу селища Широка Дача.
Одночасно жалобна процесія проходила і на секторі почесних поховань Центрального кладовища. В останню путь тут проводжали ще одного загиблого із 77 аеромобільної бригади – Сергія Андрейчука.
У минулому чоловік більше 10 років пропрацював на одній із шахт міста, а пізніше – влаштувався на «АрселорМіттал Кривий Ріг», де трудився оператором поста управління сортопрокатного цеху, разом із старшим сином.
«Як колега можу сказати, що він був професіоналом своєї справи. Був кращим оператором, з яким було приємно працювати. Був хорошим другом, пережили разом ми багато що: і горе, і радість бачили. За ним поганого я ніколи не помічав. Завжди, коли попросиш, він приходив на поміч. Допомогти був готовий не тільки словом, а й підставити своє мужнє плече», - сказав колега та хороший друг Сергія Вадим.
25 грудня криворіжця мобілізували. Спочатку він разом із іншими пройшов 1,5 місяці підготовки, а потім відправився стримувати ворога у Бахмуті. Служив у 77 аеромобільній бригаді старшим навідником. Виконував складні бойові завдання, одне із яких, 2 березня, стало для нього останнім.
Без люблячого батька залишилися діти та дружина. Вона згадує чоловіка: «Пішов із гордістю захищати нашу країну. Востаннє телефонував мені 27 лютого, казав «Не турбуйся, все буде добре». Назавжди запам’ятаю його доброю, чуйною та хорошою людиною».
Редакція «Першого міського» висловлює щирі співчуття родинам та друзям полеглих захисників. Світла пам’ять про них ніколи не зникне.
