Місто у скорботі: Кривий Ріг попрощався із відомим співаком та захисником України Дмитром Репетилом з Інгульця
Безжальна війна забирає найкращих наших людей, які раніше творили та працювли на благо свого міста, але, коли прийшов ворог - сміливо стали на захист своєї Батьківщини. 25 лютого Кривий Ріг проводжав в останню путь одного із таких людей – Дмитра Репетила. Чоловік у мирному житті – відомий виконавець, без якого не обходилася жодна культурна подія в Інгулецькому районі. А в часи лиха митець став відважним захисником свого народу: добровільно пішов до армії, виконував складні бойові завдання, під час одного з яких, 19 лютого, серце Дмитра навіки зупинилося.
25 лютого у Інгулецькому районі по вулиці Станкова зібралися сотні людей. Усі вони прийшли до будинку справжньої співочої легенди району та свого захисника, Дмитра Репетила, аби навіки попрощатися та віддати тому заслужену шану.
Свій творчий шлях Дмитро розпочав ще у 2010 році. Тоді енергійний та талановитий юнак прийшов до палацу культури «Інгулець» до колективу «Місячне сяйво» із яким зв'язав своє життя на багато наступних років.
Відтоді юнак перетворився на справжнього чоловіка, його творчістю стало захоплюватися все місто, а без його виступів не обходилася жодна творча подія на Інгульці. Колега та подруга загиблого Маріана згадує свого товариша: «Він був талановитим, справжнім другом, хорошим був завжди актором на сцені. Дуже харизматична людина. Стільки щирості та доброти було в ньому. А красивий, насичений голос, оксамитовий тембр полонив серця слухачів. Ним дуже захоплювались дівчата та жінки, він на сцені завжди зривав купу оплесків».
Творчість була його покликанням та улюбленим хобі, а трудився чоловік на Інгулецькому ГЗК. Після вторгнення ворогів на нашу землю, Дмитро змінив сцену та гірничу справу на поле бою. Добровільно у квітні став до лав захисників, бо мав досвід строкової служби, де добре оволодів саперною справою. Служив у званні солдата в інженерно-саперному взводі 25 повітрянодесантної Січеславської бригади. Виконував складні бойові завдання.
Наприкінці січня дочекався довгоочікуваної відпустки та провідав рідне місто. Олексій Гаврилевич, директор ПК «Інгулець» згадує той час: «Він нас мотивував тим, що у нього все було добре. Він чекав перемоги і казав про те, що мріє, коли повернеться після неї додому, пройдеться проспектом Перемоги до палацу культури та заспіває про це гарну пісню. Був неймовірно талановитим молодим юнаком, який віддавав своє життя сцені, а потім віддав його за Україну».
Згадує ту відпустку і колега по сцені Маріанна: «Це були незабутні зустрічі. Він такий життєрадісний, такий вмотивований воїн був. Це нам принесло тоді стільки радості, стільки віри в наших хлопців, що все буде добре. Ми не могли подумати, що загине наш Дмитро. Але це його свята місія: віддати житя в бою на захисті своєї Вітчизни, своєї України».
Після відпустки Дмитро повернувся до служби. 19 лютого його життя героїчно обірвалося поблизу селища Зарічне в Краматорському районі на Донеччині.
Поховали воїна на алеї слави Дем’янівського кладовища в селищі Широка Дача. За проявлену мужність його посмертно нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню. У героя залишилась шестирічна донечка, дружина, молодша сестра та батьки, які назавжди запам’ятають Дмитра 32-річним.
Після відпустки Дмитро повернувся до служби. 19 лютого його життя героїчно обірвалося поблизу селища Зарічне в Краматорському районі на Донеччині. Поховали воїна на алеї слави Дем’янівського кладовища в селищі Широка Дача. За проявлену мужність його посмертно нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню. У героя залишилась шестирічна донечка, дружина, молодша сестра та батьки, які назавжди запам’ятають Дмитра 32-річним.
