Знищив більше 30 окупантів із трофейного кулемета: героїчна історія полеглого під час оборони Маріуполя криворіжця Максима Грачова
Уже майже рік триває кривава війна українського народу за свою свободу. У багатьох наших захисників є своя героїчна історія, яку варто знати та пам’ятати теперішнім і прийдешнім поколінням. Особливо – оборонців Маріуполя. Захисник «Азовсталі» Руслан «Давид», який втратив при обороні міста ногу, публікує історії свої полеглих товаришів. Серед них – є і розповідь про воїна з Кривого Рогу, футбольного фаната, азовця та справжнього патріота України Максима Грачова.
Руслан з позивним «Давид» - родом із Миколаєва. Із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Після відбиття рашистів з-під Києва Руслан добровільно на гелікоптері, вилетів на допомогу нашим воїнам у оточений Маріуполь. В боях втратив ногу. Повернувшись додому випустив «Книгу Хоробрих», у якій зібрав історії захисників міста. Регулярно публікує їх і у своєму профілі в соцмережах. 17 лютого Руслан розповів про хороброго бійця із Кривого Рогу Максима «Сіма» Грачова.
Максиму на момент своєї смерті було всього 33 роки. Замолоду був фанатом футбольного клубу «Кривбас» та представником колективу «Олдскул Кривбас». Своє місто хлопець дуже любив, як і любив Україну. На її захист став ще у 2014 році. Службу проходив у славетному полку «Азов» у Маріуполі, але зв’язків з Кривим Рогом не полишав. У 2021 році, на знак вдячності за допомогу від міста передав свій бронежилет з написом, шеврон та інше спорядження, яке сьогодні можна побачити у Музеї російсько-української війни на площі Визволення.
Повномасштабне вторгнення застало Максима у Маріуполі. Чоловік мужньо захищав місто та надзвичайно сміливо проявив себе у боях. Навіть коли Маріуполь повністю оточили та відрізали від постачання, хлопець не падав духом. Роздобувши у росіян кулемет «Печеніг», воїн продовжував тримати оборону, знищивши із трофейної зброї більше 30 ворожих піхотинців.
На початку квітня криворіжець отримав ушкодження ноги. Але і це його не зупинило. Вдень «Сім» продовжував тримати оборону, а вночі повертався до імпровізованого госпіталю під крапельниці.
Навіть коли кільце оточення почало звужуватися довкола «Азовсталі», воїн був повний рішучості продовжувати боротися і там. Але спочатку Максиму із підрозділом потрібно було на нього пробратися. На жаль, хлопцям зробити цього так і не вдалося. 7 квітня, коли вони намагалися переплисти річку Кальміус, щоб з’єднатися із рештою захисників, у їх човен влучив ворожий снаряд із ПТУРа. З почестями похоронити героя, на жаль, не вдалося і досі: росіяни так і не передали його тіло.
«Сіма», назавжди залишив своє ім’я в пам’яті тих подій. Пам’ятайте таких хоробрих воїнів, які обігнали мене в сміливості в тисячократних розмірах», - каже автор «Книги пам'яті» Руслан. А ми – будемо пам’ятати. Пам’ятати всю ту мужність, гідність, незламність, патріотизм та самопожертву, справжнім прикладом яких навіки став наш земляк.
