«Дуже любив життя та поклав його за Україну»: Кривий Ріг попрощався із Миколою Онісковцем
28 січня у місці останнього спочинку відважних захисників нашого міста – секторі почесних поховань Центрального кладовища провели в останню путь воїна, який боровся за свободу України, Миколу Онісковця. Чоловік без військового досвіду добровольцем пішов захищати свободу України, ще на початку вторгнення у 2014 році. У мирному житті був електриком, займався легкоатлетичним бігом. Після початку повномасштабної війни вдруге став до лав захисників одним із перших. Обірвалося життя воїна неподалік Бахмуту 23 січня від ворожого снаряду.
До початку вторгнення окупантів на нашу землю Микола ніколи не був в армії, адже мав звільнення від служби. Але коли ворог прийшов на нашу землю, ще у 2014 році, воїн добровільно пішов служити та виконувати бойові завдання в зоні АТО. Тоді ворожу навалу вдалося призупинити без «Хаймарсів» та «Бредлі». Не вистачало подекуди і бронежилетів, але були наші хлопці, готові боротися за Україну до останнього. Був серед них і Микола.
Повернувшись з АТО, захисник працював електриком на одному із міських підприємств, а ще – займався бігом, брав активну участь у «Пробігах заради миру». Сильно запам’ятався учасникам як чуйна та доброзичлива людина. Одна із учасниць пробігів, Світлана, отримавши сумну звістку, приїхала проститися із криворіжцем аж зі Львова. Жінка згадує: «Микола був людиною Миру. Багато років поспіль ми бігали в одній команді «Бігу миру», мандруючи всією Україною. Це була надзвичайно добра людина, надійний друг та вірний помічник. Нам буде дуже його бракувати. В житті ми назавжди його запам’ятаємо чуйним, доброзичливим і будемо нести пам’ять про нього у своїх серцях. Своє життя він подарував Україні, як велику гарну квітку, якою він зігрівав, як ласкаве сонечко, життя наступних поколінь. А ми будемо пам’ятати про нього та нести цю світлу пам’ять по життю. Дякуємо тобі, наш дорогий друже та брат».
Згадують Миколу і небайдужі криворіжці, які прийшли провести його в останню путь. Сусідка Світлана згадує: «Він завжди відгукувався на усі наші прохання, завжди першим питав, що потрібно допомогти по нашому будинку. Дуже світла, доброзичлива, чемна, активна людина. Микола наш дуже любив життя, але із перших днів війни не вагався і пішов захищати Батьківщину. Світла пам’ять нашому Миколі, вічна слава усім героям!».
Після 24 лютого чоловік вдруге став на захист рідного дому, рідної країни. Служив у званні старшого солдата сапером мотопіхотного батальйону 93 бригади. Виконував свої бойові завдання спочатку на Харківщині, а пізніше у найгарячіших місцях цієї війни. Коли ворожа навала захлиснула український Соледар, чоловік займався мінуванням та підтримкою наших бійців, які тримали оборону у місті. Пізніше виконував бойові завдання в Бахмуті. Неподалік цього міста-фортеці воїн і зустрів свій останній бій. 23 січня у районі села Кліщіївка підрозділ Миколи займався мінуванням, коли розпочався ворожий обстріл. Криворіжець дозволив врятуватися своїм побратимам ціною власного життя. За що ті, під щільним вогнем змогли забрати бездиханне тіло героя з поля бою, щоб рідні та близькі могли з ним попрошатись.
Дружину та дітей чоловік за життя не мав. Без рідної людини залишилися брат та дві сестри.
Редакції «Першого міського» бракує слів, щоб виразити усю вдячність рідним героя та співчуття їх горю. Вічна слава та пам’ять сину нашої землі, який своїм життям проклав нам дорогу у краще майбуття!
