Кривий Ріг простився із бійцем та активістом Олександром «Халком» Онищенком

21 січня у Саксаганському районі о 13:00 біля будинку воїна близько трьох сотень криворіжців зібралися, щоб попрощатися із борцем за свободу України, активістом та спортсменом Олександром Онищенком.

До війни хлопець працював на одній із шахт міста, займався рукопашним боєм, за що навіть отримував нагороди, та був членом осередку патріотичної громадської організації «Центурія». 

До лав захисників став у перші дні повномасштабного вторгнення, 25 лютого. Служив хлопець старшим солдатом, снайпером, у батальйоні розвідки «Скала». Мав позивний «Халк» через свою кремезну статуру. Перше своє військове завдання отримав на Харківщині біля населеного пункту Заводи на Барвінковському напрямку. Там хлопець супроводжував групу снайперів, показав неабиякий хист та сам приєднався до їх числа. Після чого брав участь у боях на найзапекліших ділянках фронту. Був серед них і Соледар, де підрозділ криворіжця тримав кругову оборону від орків.

Останній свій бій криворіжець прийняв, захищаючи місто-фортецю Бахмут 14 січня. Даючи відсіч ворогу, Олександр отримав численні поранення. За життя бійця боролися спочатку лікарі польового госпіталю. Потім його доправили до шпиталю в Дніпрі. На жаль, завдані рашистами поранення виявилися несумісними із життям. Сердце відважного сина Кривого Рогу перестало битися 18 січня.

Рідні та близькі з теплотою згадують хлопця як справжнього патріота, націоналіста, одного із творців нової української держави. Олександром був активістом громадської організації «Центурія». Один із легіонерів організації з позивним «Маєр» згадує загиблого: «З Олександром познайомився два роки тому, коли прийшов у цю організацію. Він одразу до мене ставився з повагою, одразу сподобався мені як людина. В організації славився своїм сталевим характером. Коли почалася повномасштабна війна, одразу пішов захищати нашу землю. Від багатьох захисників відрізнявся тим, що у нього було відсутнє почуття страху. Кожне його повідомлення було сповнено оптимізму».

Олександр був членом спортивної та фанатської спільноти міста. Сам розповідав, що на фронті найбільше, після рідні, скучає за футбольною сім’єю Кривого Рогу.

Біля будинку героя пройшла прощальна панахида, на яку зібралися близько 300 чоловік його рідних, знайомих, просто небайдужих містян, представників фанатського руху та активістів. Ті легіонери «Центурії», які зараз на передові та не змогли приїхати, також передали з лінії фронту своє повідомлення: «У нас тільки одна ненависть, ми помстимося та будемо завжди пам'ятати цього воїна, бо це видатна людина, яка мала замість своєї смерті творити нову українську державу».

Після панахиди процесія перемістилася у сектор почесних поховань Центрального кладовища Кривого Рогу, де, за військовою традицією, Олександра під постріли почесної варти провели в останню путь.

Без люблячого чоловіка та сина залишилась його дружина та батьки. Дітей криворіжець не мав. Хоча за життя казав: «Колись будуть. Заради них і воюємо».

«Перший Міський» висловлює щирі співчуття родичам, близьким та товаришам загиблого «Халка». Віча пам’ять.