«Хто, як не ми»: Кривий Ріг провів в останню путь захисника України Сергія Степанова
19 січня у секторі почесних поховань Центрального кладовища відбулося прощання із полеглим за свободу Батьківщини Сергієм Степановим. 41-річний чоловік одним із першим став на захист своєї рідної країни від загарбників ще у 2014 році. Вже тоді брав участь у кровопролитних битвах та потрапив в оточення. У полоні зазнавав нелюдських знущань. Після звільнення проходив довгу реабілітацію, а з початком повномасштабної війни знову добровільно повернувся до лав захисників. Поклав своє життя у боротьбі криворіжець 16 січня у Запорізькій області. За проявлену звитягу Сергія удостоїли посмертно нагрудного знаку «За заслуги перед містом».
Народився майбутній захисник не у нашому місті, а у Почаєві, що у Тернопільській області. За словами рідних, змалечку був слухняною та порядною дитиною. Там закінчив школу та місцеве училище, де отримав спеціалізацію бухгалтера сільського господарства, яка, однак, в житті хлопцю не знадобилась.
Ще молодим Сергій відслужив строкову службу в армії. У Кривий Ріг приїхав щоб провідати бабусю, а вийшло так, що зустрів тут дружину, після чого і зостався у нашому мсті. Спочатку у 2006 році влаштувався працювати у перший відкритий магазин мережі COMFY в Україні комірником. Колега та друг покійного воїна згадує: «Сергій був дуже скурпульозним в роботі, відповідальним, все за що брався доводив завжди до кінця. Був дуже колективним. Якщо у когось виникали якісь проблеми – завжди був готовий підставити плече, допомогти. Одна із найбільших пристрастей у його житті було куховаріння. Ніколи не забуду смак його шашликів. А коли почалась війна ще у 2014 році одразу викликався добровольцем. Хоч його і не призивали, проте він сам пішов, бо мав військовий досвід. Ми його спочатку навіть хотіли відговорити, але він казав: «Я цим покидькам не дам зайти на нашу землю і щось тут робити».
Тоді, у 2014 році воїн вступив до лав 20 батальйону, у складі якого звільняв Донеччину. Брав участь у складних та кровопролитних операціях, а у січні 2015, маючи поранення, у складі свого взводу вступив в нерівний бій за селище Бетманове. Підрозділ Сергія тоді потрапив у оточення, але чоловік був одним із тих, хто не залишив позицій та тримався до кінця. Потрапивши в полон, воїн піддався жорстоким тортурам – Сергію прострелили ноги.
Після звільнення з полону, чоловік проходив тривалий дворічний курс реабілітації в одній із країн Прибалтики. Повернувшись до Кривого Рогу, чоловік важко працював на «АрселорМіттал Кривий Ріг», незважаючи на отримані в полоні травми. Робив усе, щоб надати краще майбутнє для своєї родини: «Він робив усе для блага своєї сім’ї. Завжди думав про свою дружину та доньку. Він нам казав: «Для мене моя сім’я і Україна – на першому місці». А 24 лютого знову був серед перших добровольців. На наші зауваження про травмовані в полоні ноги казав: «Хто, як не ми? Я повинен помститися за себе та за своїх полеглих побратимів», – поділилися спогадами Ольга, тітка героя.
У перші дні повномасштабної війни Сергій став до лав територіальної оборони міста. Брав участь у звільненні Херсонщини, а потім його із підрозділом відправили захищати Запоріжжя. Служив старшим стрільцем у стрілецькій роті військової частини А-4706. Свій останній бій захисник прийняв біля селищ Чарівне та Мирне Запорізької області. Життя Сергія обірвав снаряд із ворожого міномету.
«Він 14 чи 15 числа до мене в останній раз зателефонував, казав: «В мене все добре, не турбуйтеся. Найближчі день або два у мене не буде зв’язку, то якщо не побажаю доброго ранку – не ображайтеся». Він дуже рвався захищати Україну. Я йому не перечила, бо знала, що якщо він не дозволив тоді топтати нечесті нашу землю, то зараз він дома сидіти не буде», – згадує рідна мати полеглого Людмила.
За проявлену звитягу Сергія посмертно нагородили нагрудним орденом «За заслуги перед містом». Без люблячого батька та чоловіка залишилися дружина та 16-річна донька.
