У Кривому Розі поховали чотирьох Героїв, що загинули за незалежну Україну

У Кривому Розі 15 жовтня поховали чотирьох захисників української землі, що пожертвували собою у запеклому бою за майбутню Перемогу над російським ворогом, що нищить наші міста і села. У невимовній скорботі прощалися з Героями їх родини, вірні друзі та побратими, з якими пліч-о-пліч протистояли окупантам та мріяли обійняти своїх найрідніших. Не судилося. І ось, всі вони схилили голови біля трун, всипаних квітами.

Сергій Баранько постає у пам’яті всіх, хто його знав, мужнім та сильним, справжнім чоловіком. З юності він займався спортом й ділився досвідом: був тренером у спортзалі. 46-річний криворіжець звістку про повномасштабну російську агресію сприйняв як заклик негайно ставити на захист Вітчизни. Тож до військкомату пішов вже у березні, хоч до цього не мав військового досвіду.

У званні молодшого сержанта Сергій служив командиром відділу матеріально-технічного забезпечення в складі 92-ї бригади. Був відповідальним воїном та щирим товаришем. Його життя відібрав мінометний обстріл наших позицій 10 жовтня.

Мати, кохана дружина та 17-річний син вже ніколи не побачать найдорожчу людину живою. Вони не можуть дібрати слів, їм не вистачає сліз, щоб вимовити свій біль. Знайома Героя Наталія також говорить крізь плач. «Моя дитина та син Сергія вчилися у одному класі. Сергій був спортивний, мужній, завжди міг підставити плече. Як родині пережите це горе… Хай буде мир на землі!..»

Дмитро Конограй також знайшов спокій у секторі почесних поховань. 44-річний криворіжець був вірним солдатом своєї Батьківщини. До початку повномасштабного наступу, чоловік працював на ливарному виробництві металургійного комбінату «АрселорМіттал Кривий Ріг». Але війна змусила його змінити форму робітника на військову. Дмитро приєднався до лав ЗСУ та разом з іншими захисниками у складі 92 механізованої бригади відстоював кордони України на Харківському напрямку. Під час битви під Куп’янськом бравий криворіжець потрапив під мінометний обстріл та отримав поранення, несумісні з життям.  Попрощатися із воїном та віддати йому останню шану прийшли його рідні, побратими та просто небайдужі криворіжці, які були знайомі з Дмитром та гірко сприйняли його втрату. 

Ще одного криворізького Героя поховали цього дня на Центральному кладовищі. Шахтар Андрій Грудницький вирушив на фронт 27 березня. Чоловік не вперше взяв до рук зброю та мав армійський досвід. На фронті йому довірили посаду стрільця-санітара другого мотопіхотного відділення, військової частини А1939. Разом із своїми побратимами, Андрій воював проти російського ворога, захищаючи кордони нашої Батьківщини. Останній свій бій військовий провів 9 жовтня, під Херсонщиною, де під час виконання бойового завдання потрапив під вогневу атаку і загинув від рук ворога. 

«Дякую Богу, що у нас є такі сини, які захищають нас від ворогів. Дуже великий жаль, що вони невчасно відходять від нас на свою небесну батьківщину. Це була велика людина, з великої букви. Це був люблячий батько своїх дітей, який віддав життя за них, за свою дружину і за нас. Ми щиро вдячні нашим синам за те, що вони такою високою ціною захищають нас та свою рідну Батьківщину», - крізь сльози промовляла подруга родини загиблого Валентина Романівна. 

В Андрія залишилися батьки, дружина та двоє дітей, біль від втрати в яких не вщухне ніколи.

Поряд з полеглим Андрієм Грудницьким ще одна свіжа могила. Її на Центральному кладовищі міста підготували для Сергія Гори. 47-річний стрілець-снайпер Сергій ніс свою варту у тому ж відділенні, що і його товариш. У мирні часи був сумлінним працівником ГЗК, але повномасштабна війна, яку розв’язала країна-агресорка росія не дала йому змоги залишитись осторонь. Маючи армійську практику за плечима, відважний криворіжець став на захист України вже на початку березня.  Там, на передовій, чоловік товаришував із Андрієм Грудницьким. Бійці разом будували бліндажі та пліч-о-пліч виходили на поле бою, підтримуючи один одного під час бойових завдань. На жаль, попрощатися із життям їм судилося також разом, бо під час того, як окупанти 9 жовтня накрили вогнем наші позиції, а з ними і бліндаж де перебували військові, шансів вижити у чоловіків не було. Тіло Сергія повернули до Кривого Рогу та передали рідній землі. У відважного чоловіка залишилися двоє синів, кохана дружина та мати.