Мешканці Кривого Рогу простились із трьома мужніми захисниками, які загинули на фронті: Володимиром Могильовським, Олександром Целіком та Сергієм Нікітіним

28 вересня провели траурну панахиду за Володимиром Могильовським, який відважно стримував навалу загарбників на Донеччині. Місцем останнього спочинку чоловіка стало кладовище житломасиву Південного ГЗК, де із ним попрощались рідні та близькі, а також знайомі, колишні колеги. З сльозами на очах присутні кидали грудочки землі на труну свого найдорожчого у житті чоловіка, котрого більше ніколи в житті не обіймуть.

Володимир Могильовський відправився воювати з ворогами 25 лютого, саме тоді його мобілізували, адже чоловік мав бойовий досвід у зоні проведення АТО. Виборював незалежність й цілісність держави під час повномасштабного вторгнення криворіжець на Донеччині, біля селища Карпівка, у складі 25-ї окремої бригади. Саме там воїн перебував 23 вересня та під час бойових дій отримав несумісні з життям поранення. Через ворожий обстріл чоловік загинув. У нього залишились дружина та восьмирічний син. 

В останню путь провели 28 вересня й командира взводу Криворізької танкової бригади Олександра Целіка. Труну з тілом чоловіка доставили одразу на Центральне кладовище. У секторі почесних поховань священнослужитель провів церемонію відспівування, а потім військового поховали. 

«Олександра я знаю давно, ми працювали разом. Він дуже хороший був, працьовитий, відповідальний. Ми також були сусідами, скрізь спілкувались. Олександр був дуже хорошим сім’янином, його дуже люблять дружина та син. Він також дуже любив сина й постійно проводив із ним час. Він був справжнім захисником Батьківщини. Слава Героям», – відмітив друг й колишній колега полеглого бійця Віктор Іванович.

Олександр Целік був командиром танкового взводу танкового батальйону 17-ї танкової бригади. У званні сержанта криворіжець воював на Харківщині, а приєднався до протистояння ворогам ще на початку широкомасштабного вторгнення. 20 вересня наш воїн перебував у селі Оскіл, що на Харківщині, де він отримав поранення несумісні з життям. У Олександра Целіка залишились дружина та син.

Цього ж дня поховали відважного Сергія Нікітіна, якого поважав увесь підрозділ, котрий нині горює за ним. Місцем його останнього спочинку став сектор почесних поховань на Центральному кладовищі. Там священнослужитель провів церемонію відспівування, а потім рідні та близькі мали нагода попрощатися з воїном. разом із родичами не стримували сліз і військові, що знали Сергій та пліч-о-пліч билися разом.

«З 2015 року були разом. Коли почалась війна, він мені одразу зателефонував, і ми одразу приїхали до бригади. Сергій це людина з великої літри. Йому потрібно дати звання Герой України, він його достойний», – розповів близький друг Сергія Нікітіна, якого дуже сильно вразила загибель бійця.

«Це людина з великої літери. Він воював за нас і віддав за нас життя. Він Герой України, ніколи не боявся, а рушив вперед», – додав бойовий побратим пан Костянтин.

Сергій Нікітін з перших днів війни проти рашистів відправився боротись за волю нашого народу. Він служив й 25-й повітряно-десантній бригаді. 23 вересня чоловік знаходився у селищі Карпівка Донецької області, де позиції військових атакували кілька годин поспіль із авіації. За словами побратима, за декілька метрів від нашого захисника впала ворожа авіабомба. У нього залишились мати, дружина та доньки. Чоловіка посмертно нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед місто» ІІІ ступеня.

«Перший Міський» висловлює щирі співчуття родинам загиблих та вдячність за їх подвиг та героїзм.