У Кривому Розі проводжали в останній путь полеглого Героя Валентина Майоренка, що з початку війни боровся за волю України
У Кривому Розі прощалися з Героєм, що з перших днів війни боронив українську землю від окупантів. 16 вересня Валентин Майоренко загинув на полі бою, а 24 вересня його з невимовним болем провели до місця останнього спочинку на Центральному цвинтарі у секторі почесних поховань.
Сьогодні на Центральному кладовищі Кривого Рогу останню шану віддали Валентину Майоренку – воїну, який тільки-но почув новину про повномасштабне вторгнення рф в Україну, залишив все – любу родину, улюблений спорт та плани на майбутнє, щоб стати на захист рідної землі.
Герой боровся з ворогом у складі 90 батальйону 81-ї бригади розвідки. Більш ніж пів року наш захисник провів у запеклих боях – 16 вересня у 46-річному віці жорстока війна забрала його життя у селищі Ярова на Донеччині. Шквальний вогонь з російських мінометів не залишив шансу повернутися додому живим.
Життєрадісний та сміливий криворіжець, коханий чоловік, батько двох доньок та сина, спортсмен, що захоплювався кросфітом та пауерліфтингом, та просто вірний і щирий товариш – це все спогади про того, хто віднині завжди спатиме в українській землі, і навіть звістка про Перемогу його не розбудить.
Рідні, друзі, та всі, хто волів вклонитися Героєві, не стримуючи сліз, зустрічали його труну, вкриту державним прапором. Біля будинку, де він жив, слухали заупокійні молитви з вірою в серці, що його світла душа – жива. Комусь біль завадив згадувати щасливі моменти, коли вони могли почути голос загиблого, але були й ті, хто наважився поринути у спогади.
Сусідка полеглого захисника Олена говорить, що кращої людини, аніж був Валентин, годі й уявити: «36 років я прожила поряд з ним, у одному будинку. За будь-якої нагоди Валентин всім допомагав, був таким добрим і щедрим до людей, чудовим сім’янином. Ми дружили з усією його родиною, наші діти ходили в один садочок, ніби рідні стали за весь цей час. Крається серце…»
Жанна також росла у одному дворі з Героєм та була його подругою. «Надійний друг… Дбайливий чоловік…, - згадує вона з трепетом у голосі. - Неможливо передати, яка це втрата для сім’ї, для всіх нас. Йдуть найкращі. Навіть не знаю, як допомогти пережити це горе родині, немає таких слів, щоб втішити після того, що трапилося. Пам’ятаю, як Валентин захоплювався спортом, розповідав мені про це, адже я також спортсменка. Як жив повним та радісним життям…»
Матері загиблого бійця вручили орден «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня – цієї нагороди удостоїли криворіжця посмертно.
У невимовній скорботі пристуні один за одним підходили сказати прощальні слова Валентинові. На Центральному кладовищі воїн спочиватиме поряд з іншими земляками, що не шкодували заради України життя. Почесна варта підняла зброю, аби вистрілити в небеса у пам’ять про загиблого побратима. І полетіли грудочки землі, ховаючи місце, де знайшов вічний спокій великий син Криворіжжя.
