У Кривому Розі попрощалися із полеглим за незалежність і свободу нашої держави військовим Олександром Локтєвим
8 вересня в останню путь провели криворізького бійця, який загинув від мінометного обстрілу окупантів на Херсонщині. Серце Олександра Локтєва, який героїчно боронив нашу державу та її територіальну цілісність і незалежність ще з 2014 року, перестало битися 3 вересня. Вшанувати пам’ять полеглого бійця прийшло близько 100 небайдужих містян.
8 вересня близько 10:00 розпочалась траурна панахида за Олександром Локтєвим. Труну із тілом криворізького військового доставили до будинку, де він раніше мешкав. Священнослужитель провів церемонію відспівування, а потім бійця доставили на Центральне кладовище. В секторі почесних поховань Олександр Локтєв знайшов свій останній спочинок.
Попрощатися з полеглим за незалежність нашої держави бійцем прийшли рідні, близькі, друзі, бойові товариші, а також небайдужі городяни.
Олександр два десятки років працював на «АрселорМіттал Кривий Ріг». Також він активно розвивав велоспорт. У 2014 році, коли почалась військова агресія рф, чоловік відправився боронити державу у зону проведення АТО. З початком широкомасштабного вторгнення, він не став сидіти вдома й одразу попрямував давати відсіч ворогам. Олександр Локтєв служив в 60-й окремій піхотній бригаді.
«З Сашком ми познайомились завдяки саме велосипеду. Ми з ним разом організовували змагання, розробляли стратегії наших заходів. Саша був дуже добрий, ввічливий, завжди був готовий прийти на допомогу та підтримати, коли було необхідно. Ми розвивали любительський велорух у місті. Саша багато їздив на двоколісному, брав участь у змаганнях та перемагав. Він дуже любив життя, тому встигав дуже багато речей робити… Був в АТО, ми тоді постійно збирали кошти й допомагали. Коли це відбулось вдруге, то він пішов боронити наш сон та спокій. Ми маємо про це пам’ятати щодня, коли прокидаємось», – розповіла товаришка полеглого бійця Анна Атаманчук.
«Олександр був веселим та життєрадісним. Хорошим хлопцем, на свої роки він не виглядав. Ми привезли його рюкзак, аби передати рідним… А Сашка, маючи бойовий досвід, з нами ним ділився звичайно», – сказав бойовий побратим криворіжця з позивним «Матрос».
«Брат був найкращим прикладом для мене. Завжди підтримував та робив усе. Дуже любив племінниць своїх, завжди за них переживав, грався й балувався з ними, теж як дитина. У походи завжди збирався, їх дуже любив. Сашко був дуже сміливим. Перший раз, коли він пішов у 2014 році, то сказав «Якщо я не піду, то вони прийдуть сюди, я не хочу, щоб вони сюди приходили, тому я піду». Він до останнього мовчав, а коли прийшли повістка, то взяв рюкзак уранці й відправився захищати наш дім», – розповіла рідна сестра бійця пані Світлана.
3 вересня підрозділ нашого бійця знаходився під селом Ольгине, що на Херсонщини, де позиції військових обстріляли з мінометів рашисти. Уламки ворожої міни смертельно поранили Олександра Локтєва, бронежилет не зміг врятувати його.
