Нові обличчя мужності на шкільних фасадах: у Кривому Розі увічнили пам’ять Максима Астапова та Юрія Карпенка
На стінах гімназій №86 та №70 відкрили меморіальні дошки двом захисникам, які свого часу ходили цими коридорами, а з початком великої війни змінили цивільні професії на піксель.
Максим Астапов був людиною з гострим відчуттям справедливості.
«Брат був дуже чесною, прямою людиною. Міг навіть посваритися з рідними, якщо щось не так зробили, якщо не по чесному. Навіть коли проводжали його друзі з роботи, начальник казав, що якщо була якась проблема, він чітко знав: «У мене є Макс, я йому подзвонюю і все питання вирішаться», - поділився брат Героя Ігор.
Свою віддушину він знаходив у поїздках на квадроциклах та подорожах до бабусі на захід України, де тиша лісу допомагала перемикнутися після важких змін у кар’єрі.
Максим став до лав ЗСУ восени 2024 року. Після навчання за кордоном служив стрільцем у десантно-штурмових військах. Його життя обірвалося 13 лютого 2025 року під час виконання завдання на курщині. У героя не залишилося власної родини, лише батьки та брат. За мужність солдат Астапов відзначений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Інша пам’ятна табличка з’явилася на фасаді 70-ї гімназії. Там навчався Юрій Карпенко. У мирному житті він працював маляром у столярній майстерні. Знайомі згадують його як надзвичайно працелюбного чоловіка. Юрій рвався на фронт добровольцем ще з перших днів повномасштабного вторгнення, але тоді його не взяли. Проте коли прийшла повістка, він без вагань пішов захищати країну.
«Батько був гарною людиною. Виховував як справжнього чоловіка. Казав завжди, щоб я тримався. Підтримував поки я ніс службу», - розповів син полеглого Андрій.
Юрій був кулеметником. У березні 2024 року під час боїв поблизу Тоненького на Донеччині він зник безвісти. Проте, довгі місяці невідомості закінчилися трагедією. У нього залишилася мама та дорослий син.
Ці пам’ятні знаки слугуватимуть нагадування учням, що за їхню можливість мріяти та планувати майбутнє заплатили звичайні чоловіки з їхнього району. Чоловіки, які не залишилися осторонь, коли країна потребувала захисту.
Світла пам’ять захисникам!
Нагадаємо, раніше ми писали, що у криворізькому ліцеї відкрили меморіальну дошку на честь Руслана Борисова.
Максим Астапов був людиною з гострим відчуттям справедливості.
«Брат був дуже чесною, прямою людиною. Міг навіть посваритися з рідними, якщо щось не так зробили, якщо не по чесному. Навіть коли проводжали його друзі з роботи, начальник казав, що якщо була якась проблема, він чітко знав: «У мене є Макс, я йому подзвонюю і все питання вирішаться», - поділився брат Героя Ігор.
Свою віддушину він знаходив у поїздках на квадроциклах та подорожах до бабусі на захід України, де тиша лісу допомагала перемикнутися після важких змін у кар’єрі.
Максим став до лав ЗСУ восени 2024 року. Після навчання за кордоном служив стрільцем у десантно-штурмових військах. Його життя обірвалося 13 лютого 2025 року під час виконання завдання на курщині. У героя не залишилося власної родини, лише батьки та брат. За мужність солдат Астапов відзначений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Інша пам’ятна табличка з’явилася на фасаді 70-ї гімназії. Там навчався Юрій Карпенко. У мирному житті він працював маляром у столярній майстерні. Знайомі згадують його як надзвичайно працелюбного чоловіка. Юрій рвався на фронт добровольцем ще з перших днів повномасштабного вторгнення, але тоді його не взяли. Проте коли прийшла повістка, він без вагань пішов захищати країну.
«Батько був гарною людиною. Виховував як справжнього чоловіка. Казав завжди, щоб я тримався. Підтримував поки я ніс службу», - розповів син полеглого Андрій.
Юрій був кулеметником. У березні 2024 року під час боїв поблизу Тоненького на Донеччині він зник безвісти. Проте, довгі місяці невідомості закінчилися трагедією. У нього залишилася мама та дорослий син.
Ці пам’ятні знаки слугуватимуть нагадування учням, що за їхню можливість мріяти та планувати майбутнє заплатили звичайні чоловіки з їхнього району. Чоловіки, які не залишилися осторонь, коли країна потребувала захисту.
Світла пам’ять захисникам!
Нагадаємо, раніше ми писали, що у криворізькому ліцеї відкрили меморіальну дошку на честь Руслана Борисова.
