Серця, що згоріли в полум'ї війни: Криворізька гімназія №84 вшанувала пам'ять трьох загиблих на війні випускників та відкрила меморіальні дошки
На честь колишніх учнів Криворізької гімназії №84 Віталія Скотаренка, Олександра Яська та Олексія Устюжанцева 19 листопада встановили пам’ятні дошки. Ці воїни віддали своє життя за свободу і незалежність України. Їхні імена будуть навіки вписані в історію нашого міста, як приклад мужності, патріотизму та самопожертви, а меморіали нагадуватимуть нам про їхній подвиг.
Віталій Скотаренко присвятив своє життя нашому сталевому місту. Він з 2002 року працював на «Укрзалізниці». Від самого початку збройної агресії росії чоловік став на захист кордонів батьківщини.
У зоні АТО Віталій служив стрільцем-санітаром. Під час служби допомагав іншим на полі бою. Оборонець отримав тяжкі поранення, які не дозволили продовжувати службу в зоні бойових дій, проте він залишився в лавах ЗСУ, у військовій частині А0423. Став начальником контрольно-технічного пункту. На жаль, тяжке поранення, наздогнало його через 8 років. У його організмі залишилися осколки, які було небезпечно витягати під час операції. І один з них 1 січня 2024 року досяг серця воїна.
Рідні розповідали, що він дуже любив займатися виготовленням ножів. Це все було справою його життя. Але, окрім найближчих, про це захоплення ніхто не знав. Воно було його віддушиною та дозволяло відволікатися від поганих думок.
За відданість справі захисту свободи й волі українців Віталія було нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни», нагрудними знаками «Захиснику України» та «За заслуги перед містом» й «Гордість Довгинцівського району» (посмертно).
Олександр Ясько отримав військову освіту Харкові та служив у Протиповітряних силах України в Одеській області. Початок повномасштабної війни він зустрів на службі. Як і його побратими, чоловік знав, що найпершою ціллю ворогів будуть об’єкти ППО, але до останнього подиху залишився вірним своїм обов’язкам.
Його життя обірвав прямий ракетний удар. Начальник 88- го пункту наведення авіації повітряного командування «Південь», капітан Олександр Ясько загинув. Сталося це у перші години великої війни.
«Молодий, усміхнений, в воєнній формі. Ми просто обалділи від цього, який зайшов гарний красень. Такий хлопець, він дуже розумний. Він міг спілкуватися і зі старими, і з малими. З усіма людьми знаходив спільну мову. З ним дуже було цікаво. Він такий розумний, він дуже багато читав. Він читав і в день, і в ночі. Ось такий Олександр у мене перед очима і стоїть, і от, на жаль... Отака наша страшна реальність», - розповіла колега матері воїна Юлія.
Олексій Устюжанцев хотів бути льотчиком, навіть почав здобувати відповідну освіту, однак доля повела чоловіка іншим шляхом. Він вступив на економічний факультет, паралельно працював на Криворізькому металургійному комбінаті. Створив родину, виховував доньку й сина. А з початком повномасштабного вторгнення, аби захистити найдорожчих, пішов добровольцем. Олексій поповнив ряди 17-ї окремої танкової Криворізької бригади ім. Костянтина Пестушка. Рідним зайвого не розповідав, не хотів, щоб про нього хвилювалися. Навіть про поранення вони дізнавалися вже згодом, коли воїн приїздив на реабілітацію.
Він виконував завдання на Донецькому напрямку: Часів Яр, Бахмут. Поблизу останнього, у селі Іванівське мужній криворіжець і загинув.
Місто завжди пам’ятатиме, якою ціною виборюється незалежність і спогади про полеглих не згаснуть, як і наша їм вдячність.
Раніше ми писали, що у засвіти провели відданого воїна Максима Біляковича, що загинув на Донеччині https://one.kr.ua/news/55959
Віталій Скотаренко присвятив своє життя нашому сталевому місту. Він з 2002 року працював на «Укрзалізниці». Від самого початку збройної агресії росії чоловік став на захист кордонів батьківщини.
У зоні АТО Віталій служив стрільцем-санітаром. Під час служби допомагав іншим на полі бою. Оборонець отримав тяжкі поранення, які не дозволили продовжувати службу в зоні бойових дій, проте він залишився в лавах ЗСУ, у військовій частині А0423. Став начальником контрольно-технічного пункту. На жаль, тяжке поранення, наздогнало його через 8 років. У його організмі залишилися осколки, які було небезпечно витягати під час операції. І один з них 1 січня 2024 року досяг серця воїна.
Рідні розповідали, що він дуже любив займатися виготовленням ножів. Це все було справою його життя. Але, окрім найближчих, про це захоплення ніхто не знав. Воно було його віддушиною та дозволяло відволікатися від поганих думок.
За відданість справі захисту свободи й волі українців Віталія було нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни», нагрудними знаками «Захиснику України» та «За заслуги перед містом» й «Гордість Довгинцівського району» (посмертно).
Олександр Ясько отримав військову освіту Харкові та служив у Протиповітряних силах України в Одеській області. Початок повномасштабної війни він зустрів на службі. Як і його побратими, чоловік знав, що найпершою ціллю ворогів будуть об’єкти ППО, але до останнього подиху залишився вірним своїм обов’язкам.
Його життя обірвав прямий ракетний удар. Начальник 88- го пункту наведення авіації повітряного командування «Південь», капітан Олександр Ясько загинув. Сталося це у перші години великої війни.
«Молодий, усміхнений, в воєнній формі. Ми просто обалділи від цього, який зайшов гарний красень. Такий хлопець, він дуже розумний. Він міг спілкуватися і зі старими, і з малими. З усіма людьми знаходив спільну мову. З ним дуже було цікаво. Він такий розумний, він дуже багато читав. Він читав і в день, і в ночі. Ось такий Олександр у мене перед очима і стоїть, і от, на жаль... Отака наша страшна реальність», - розповіла колега матері воїна Юлія.
Олексій Устюжанцев хотів бути льотчиком, навіть почав здобувати відповідну освіту, однак доля повела чоловіка іншим шляхом. Він вступив на економічний факультет, паралельно працював на Криворізькому металургійному комбінаті. Створив родину, виховував доньку й сина. А з початком повномасштабного вторгнення, аби захистити найдорожчих, пішов добровольцем. Олексій поповнив ряди 17-ї окремої танкової Криворізької бригади ім. Костянтина Пестушка. Рідним зайвого не розповідав, не хотів, щоб про нього хвилювалися. Навіть про поранення вони дізнавалися вже згодом, коли воїн приїздив на реабілітацію.
Він виконував завдання на Донецькому напрямку: Часів Яр, Бахмут. Поблизу останнього, у селі Іванівське мужній криворіжець і загинув.
Місто завжди пам’ятатиме, якою ціною виборюється незалежність і спогади про полеглих не згаснуть, як і наша їм вдячність.
Раніше ми писали, що у засвіти провели відданого воїна Максима Біляковича, що загинув на Донеччині https://one.kr.ua/news/55959
