Пам'ять про Героїв житиме вічно: на честь криворіжців Володимира Токаренка та Руслана Укушева відкрили меморіальні дошки
Пам'ять двох військових, які самовіддано захищали батьківщину до останнього подиху вшанували у їх рідному закладі освіти – Криворізькій гімназії №65. Відтепер на її фасаді буду встановленні меморіали на честь Володимира Токаренка та Руслана Укушева.
Володимир Токаренко запам’ятався шкільному колективу як відповідальний, стриманий та надійний хлопець., який нікому й ніколи не відмовляв у допомозі та мав хист до медицини.
«Це така утрата, я навіть не можу представити, що він загинув. Він був такою світлою доброю дитиною, як навчили його батьки. Бути добрим, любимим, чесним, справедливим. Він у нас такий був», - розповіла про Володимира мама, Анна Токаренко.
У мирному житті працював прохідником на шахті «Ювілейна». На захист Батьківщини став ще в 2014 році, був учасником АТО. Після повномасштабного наступу росіян сказав рідним, що пішов їх захищати та направився до військомату. Радо поповнив лави 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Був медиком, але сідав і за кермо БМП. отримав звання молодшого сержанта.
20 червня 2024 року він зустрів свій останній бій поблизу населеного пункту Дружківка Донецької області. Заслуги Володимира були відзначені, він був нагороджений медаллю «Учасник АТО», нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня (посмертно).
Руслан Укушев закінчив школу в 1997 році. Був веселим, щирим, активним. Мав золоті руки, обожнював техніку. У мирний час працював монтажником. З початком великої війни повістка цілком змінила його життя і криворіжкць став до лав оборонців, аби захистити дорогих людей від окупантів. Ніс службу у 13-й бригаді оперативного призначення НГУ «Хартія» як оператор навідник танку на Донецькому напрямку. Тримав оборону Серебрянського лісу. 15 травня Руслан поліг поблизу населеного пункту Перемога на Харківщині, через «прильот» «Ланцета».
На Героя вдома чекали мати і молодший брат. Своєї родини воїн створити не встиг, але мав похресницю, яку любив як рідну дитину.
«Я дуже сумую, тому що це була моя підтримка, і опора. Я з ним жила, він у мене строїв все, все що є - благодаря йому. Слава Україні!»,- поділилася мама Руслана Надія Солодова. Був нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня.
Містяни пам’ятатимуть про їх внесок у загальну справу, а викарбувані на дошках історії збережуться для майбутніх поколінь.
Раніше ми писали, що у Кривому Розі встановили меморіали на честь Ігоря Максименка та Костянтина Левченка.
Володимир Токаренко запам’ятався шкільному колективу як відповідальний, стриманий та надійний хлопець., який нікому й ніколи не відмовляв у допомозі та мав хист до медицини.
«Це така утрата, я навіть не можу представити, що він загинув. Він був такою світлою доброю дитиною, як навчили його батьки. Бути добрим, любимим, чесним, справедливим. Він у нас такий був», - розповіла про Володимира мама, Анна Токаренко.
У мирному житті працював прохідником на шахті «Ювілейна». На захист Батьківщини став ще в 2014 році, був учасником АТО. Після повномасштабного наступу росіян сказав рідним, що пішов їх захищати та направився до військомату. Радо поповнив лави 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Був медиком, але сідав і за кермо БМП. отримав звання молодшого сержанта.
20 червня 2024 року він зустрів свій останній бій поблизу населеного пункту Дружківка Донецької області. Заслуги Володимира були відзначені, він був нагороджений медаллю «Учасник АТО», нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня (посмертно).
Руслан Укушев закінчив школу в 1997 році. Був веселим, щирим, активним. Мав золоті руки, обожнював техніку. У мирний час працював монтажником. З початком великої війни повістка цілком змінила його життя і криворіжкць став до лав оборонців, аби захистити дорогих людей від окупантів. Ніс службу у 13-й бригаді оперативного призначення НГУ «Хартія» як оператор навідник танку на Донецькому напрямку. Тримав оборону Серебрянського лісу. 15 травня Руслан поліг поблизу населеного пункту Перемога на Харківщині, через «прильот» «Ланцета».
На Героя вдома чекали мати і молодший брат. Своєї родини воїн створити не встиг, але мав похресницю, яку любив як рідну дитину.
«Я дуже сумую, тому що це була моя підтримка, і опора. Я з ним жила, він у мене строїв все, все що є - благодаря йому. Слава Україні!»,- поділилася мама Руслана Надія Солодова. Був нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня.
Містяни пам’ятатимуть про їх внесок у загальну справу, а викарбувані на дошках історії збережуться для майбутніх поколінь.
Раніше ми писали, що у Кривому Розі встановили меморіали на честь Ігоря Максименка та Костянтина Левченка.
