До зброї за своє: більше трьох тисяч метінвестівців з Кривого Рогу стали до лав ЗСУ
Війна покликала до Збройних сил України тисячі людей мирних професій. Аби вборонити свою країну від російської окупації, беруть до рук зброю гірники і металурги, водії і актори, підприємці і науковці. Міцні духом та милосердні українці стають парамедиками, активні та небайдужі – волонтерами. З криворізьких ГЗК Метінвесту пішли на фронт понад три тисячі професіоналів своєї справи. Частина з них і тепер вогнем і мечем виборює наше право на вільне життя, частина через поранення чи непереборні обставини повернулася додому і на роботу. Проте кожен з них назавжди вважатиме себе воїном ЗСУ.
Олег Банасевич, працював майстром залізничного цеху Інгулецького ГЗК, а на війні служив головним сержантом взводу 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», захищав країну на передовій. Нині колишній працівник підприємства не багато розповідає про тривалу війну, у якій сам брав участь. Тепер більше читає зведення, спостерігає за зміною ситуації на фронті, постачанням зброї, робить власні висновки:
«Початок повномасштабної війни ми з побратимами зустріли у 15 кілометрах від російського кордону на Харківщині. Усі вже мали чималий досвід та відчували ворога, але до останнього не вірили у те жорстоке безумство, яке розв’язала росія. Протягом несення служби я увесь час був на «нулі». Вважаю, що несумірно зросла військова майстерність та замотивованість української армії. Я впевнений у нашій перемозі й у тім, що як і будь-яка інша, ця війна завершиться за столом переговорів. Проте це станеться тоді, коли наші переваги на фронті та в озброєнні будуть беззаперечними. А потім Україна має перетворитися на міцний форпост з потужною сучасною армією, надійною системою ППО і сильною економікою».
Війна змусила змінити локомотив на танк і машиніста тепловоза Управління залізничного транспорту Північного ГЗК Олега Березія. Досвід строкової служби та участі в АТО дозволяють захиснику почуватися на фронті досить впевнено:
«З березня 2022 року я на війні, де танкісти дуже затребувані. Спочатку 2-й танковий батальйон і Т-64. Потім 4-й окремий танковий батальйон, куди мене перевели головним сержантом роти на Т-72. Наша армія чимдалі ближче до стандартів НАТО, і головний сержант роти нині – це фактично заступник командира роти. Хоч і кажуть зараз, ніби це війна передусім артилерії, та не варто недооцінювати танки. Це машина ефективна і на закритих позиціях, і в наступах на противника для прориву, і для розмінування. Якщо маневрувати швидко і віртуозно, артилерії дуже важко дістати танки».
Начальник підземної дільниці шахти ім.Колачевського Центрального ГЗК Дмитро Новак пішов на війну добровольцем. Рік служив сапером, воював на Херсонському напрямку. Через серйозну травму ноги був демобілізований. Повернувся на своє робоче місце, де тепер працює за себе й за тих, хто на фронті.
«Деокупацію Херсонщини ми починали ми з Білогірки, долали переправу через Інгулець. Там противник наносив серйозні удари, намагався утворювати підтоплення, щоб ускладнити нам просування вперед. Потім рухалися на Давидів Брід, Малу Олександрівку, Дудчани і так до Дніпра. Ми розуміли, чому ми там воювали – бо ворог прийшов до нас додому. А що росіяни там робили, я й досі не збагну. Нормальна людина не піде у чужу країну вбивати, грабувати, чинити насилля. Ще до початку війни думав, що вони схаменуться, але марно. Вони безповоротно інакші».
В нових реаліях часу народжуються нові герої. Тепер Золоту зірку Метінвесту вручають не лише за високі трудові досягнення, а й за героїзм, проявлений на фронті. Найвищу нагороду компанії два роки поспіль на Інгулецькому ГЗК присвоюють захисникам. У 2022 році – заступнику начальника кар’єра Олександру Положешному, у 2023 році - механіку дільниці рудозбагачувальної фабрики №2 цеху сервісного обслуговування Віталію Шипоші. Наразі Віталій відновлюється після тяжкого поранення, яке отримав під час штурму під Червонопопівкою на Луганщині.
«Я був командиром відділення, а потім заступником командира взводу. Воювали ми біля Бахмуту. У Часовому Яру ми повністю сформували бригаду – техніку, танки, максимум озброєння, потрібного для штурму. Наша бригада брала участь у звільненні Харківщини. Сім діб штурмували лінію оборони росіян, звільнили Ізюм, взяли багато полонених та військової техніки. Нам тоді дуже допомагали HIMARS. Окупанти їх дуже боялися, тікали з сіл, не очікували від нас такого спротиву. Думали знищити наш підрозділ авіацією, але ми збивали їхні літаки. Після короткого відновлення ми пішли на Лиман. Там вже було набагато тяжче. Проте мені вдавалося організувати своїх бійців, пояснити важливість їхньої роботи на війні, мотивувати до того, що боронити батьківщину – святий обов’язок».
За свій обов’язок служити в ЗСУ вважають не лише чоловіки. Багато жінок сьогодні доводять на фронті, що їхня витримка, інтуїція і природній інстинкт до захисту своїх рідних не менш ефективні, ніж чоловіча сила та хоробрість. Альона Бардакова, фільтрувальниця зі збагачувальної фабрики Центрального ГЗК пішла служити стопами брата-військового ще у 2019-му. Була стрілчинею у стрілецькому батальйоні 17-ої окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка.
«Не кожен витримає бойову підготовку – я змогла. Тепер я можу з будь-якої зброї стріляти. З моїми хлопцями ми пройшли дуже складний шлях. Вони мені були як діти, тому мабуть і отримала позивний «Мамка». Я турбувалася за них усіх, а вони мене дуже підтримували. Це моя друга родина. Навіть тепер я тримаю зв’язок з усіма, хто зараз служить і з родинами загиблих також. Аби не сімейні обставини, служила б і досі. Як буде треба, готова повернутися до війська».
На усіх підприємствах Метінвесту у Кривому Розі з вірою та надією чекають повернення живими і неушкодженими колег-захисників. Ще ненаписані тисячі історій, оповідані самими учасниками бойових дій, у яких до професійного свята гірників додалося ще одне – День Збройних сил України.
