«Отримую задоволення від щасливих очей і ситих шлунків хлопців»: історія Тетяни, яка перекваліфікувалася з продавчині і майстра манікюру у кухаря в 7-ому ОБ «АРЕЙ»
Повномасштабна війна в Україні нікого не залишила байдужим. 24 лютого 2022-го заборонило хлопцям та дівчатам сидіти просто так, склавши руки. Улюблена робота замінена виконанням задач на благо Незалежності нашої держави. 23-річна Тетяна на псевдо «Кобра» полишила роботу майстром манікюру та продавчині у м’ясному відділі супермаркету. І тепер вона кухар у славетному 7-ому окремому батальйоні «АРЕЙ» УДА. Її історію наші криворізькі оборонці розповіли на офіційній сторінці у Facebook.
Дівчина спочатку готувала у себе вдома, як волонтер. Щоденно з її майстерних рук до хлопців відправлялося по 30 літрів готових страв. Це були супи, картопля з м’ясом, макарони по-флотськи, торти, печеня в горщиках, піца. Поки «Кобра» у «АРЕЇ», її 5-річна донька та 3-річний синочок живуть з бабусею. Вона для них гора, коли мама на службі.
«Хай я не можу сидіти в окопах, стріляти з тяжкої зброї, зате я можу готувати. Я вважаю, що це теж не така вже і легка служба. Буває, звичайно, отримуємо бойову триндюліну, якщо не виконали своє «бойове завдання». Після того берешся за роботу з новими силами. Але наш Комбат просто так нікого не буде нізащо сварити.
Моя справа вона насправді маленька. І я дуже кайфую від того, що я годую побратимів, від того що хлопцям смачно. Вони це цінують. Вони як вдома, захотіли пельменів, чи вареників, пиріжки – їм все готуються. Отримую задоволення від їхніх щасливих очей та ситих шлунків.
Я прийшла сюди тому, що мені не все одно де я живу. Мені не все одно, що хлопці гинуть за державу і я хочу якось допомогти», - говорить Тетяна.
У «АРЕЇ» вона вигартувала свій характер зі сталі. Меланхолія, песимізм, постійні сльози і опущені руки – у минулому. Піти до батальйону було не миттєвим рішенням. Проте нині воно стало найкращим.
«Зараз відчуваю що мене цінують. Стала більш стресостійка. Повірила в себе, розвиваюсь більше. До армії не було стільки друзів, скільки зараз. Вони для мене всі по факту друзі, сім’я, за кожного хвилюєшся», - резюмувала «Кобра».
«Хай я не можу сидіти в окопах, стріляти з тяжкої зброї, зате я можу готувати. Я вважаю, що це теж не така вже і легка служба. Буває, звичайно, отримуємо бойову триндюліну, якщо не виконали своє «бойове завдання». Після того берешся за роботу з новими силами. Але наш Комбат просто так нікого не буде нізащо сварити.
Я прийшла сюди тому, що мені не все одно де я живу. Мені не все одно, що хлопці гинуть за державу і я хочу якось допомогти», - говорить Тетяна.
У «АРЕЇ» вона вигартувала свій характер зі сталі. Меланхолія, песимізм, постійні сльози і опущені руки – у минулому. Піти до батальйону було не миттєвим рішенням. Проте нині воно стало найкращим.
