У Кривому Розі рідні полонених та загиблих військових провели акцію-фотовиставку пам'яті
В ніч з 28 на 29 липня російські війська вчинили страшний терористичний акт. В Оленівці, в фільтраційній тюрмі, де перебували військовополонені захисники «Азовсталі», прогриміли вибухи. Тоді загинули 53 військових, більше сотні зазнали поранень. Росія вкотре показала своє потворне нутро. За свідченнями рідних бійців, досі немає підтверджених списків тих, у кого окупанти так жорстоко відібрали життя. Аби повернути увагу міжнародної спільноти до цього злочину та для підтримки живих полонених, які захищали нас у складі гарнізону «Маріуполь» та зараз знаходяться у застінках російських тюрем, у Кривому Розі організували фотовиставку «Боротись за них так, як вони боролися за нас».
Ця дата – чорна сторінка в історії України. Організатори заходу хочуть, аби ми та наші нащадки не забували про неї та про те, що у 21 сторіччі є країна-терорист росія, яка плює на всі конвенції у військовому питанні.
«Саме наші рідні були в ту ніч з 28 на 29 липня в колонії в Оленівці. Більш 50 осіб загинуло, більше 100 поранених. Мій чоловік в списках поранених. Його показали по відео з донецької лікарні. Поховані наразі сьогодні не всі. Досі триває ідентифікація тіл. Ми хочемо достукатися до міжнародних організацій, щоб поновили розслідування. І повернули наших рідних», - каже дружина військовополоненого «Азовця», представниця ГО «Спільнота родин. Оленівка» Анастасія.
Криворізький військовий-контрактник Юрій пережив полон. Каже, що словами просто не можна описати, наскільки свобода людини відрізняється від того, коли її зачиняють у камері.
«Я знаходився у тюрмі місяць. Моральний стан не описати словами. Коли ти постійно в думках літаєш і думаєш, як там твоя сім’я, друзі. Це дуже важко. Коли я потрапив до обмінного списку і приїхав на волю, то спочатку я не міг нічого зрозуміти. Я вважаю, що мої побратими, які зараз знаходяться в полоні, вони переживають те саме, що переживав я. Ми стараємося їздити на різні зустрічі та акції, будемо продовжувати боротьбу за звільнення. Будемо боротися за наших хлопців. Робити все можливе і неможливе, щоб їх скоріше повернути», - говорить Юрій.
Діана приїхала з Миколаєва до Кривого Рогу. Її чоловік у полоні майже 16 місяців.
«Ми сюди приїхали підтримати, в першу чергу, себе. Підтримати всіх полонених, які знаходяться у полоні. Про чоловіка нам ніхто нічого не каже. Але я знаю, що він живий. В очікуванні обміну. Ми не даємо забути ні про морську піхоту, яка перша прийняла бій на себе, ані про прикордонників, ані національну поліцію, ані нацгвардію. Всі захисники Маріуполя – наш Маріупольський гарнізон. Ми за всіх переживаємо. Вони до війни були родиною. І зараз у полоні, як велика родина», - підкреслила пані Діана.
У Олени син служив у миколаївській військовій частині. Сам він з Чернігівської області. Знає про сина лише те, що він живий. З нетерпінням чекає обміну.
«Коли не було зв’язку по всій Україні, я залазила на дах та ловила сигнал. Так ми спілкувалися до того, як все полагодили. 11 квітня минулого року він сказав мені забирати дітей та виїжджати з села. Сказав, що зателефонує сам. Буквально через 4 дні мені телефонує дочка і питає, коли дзвонив син. Вона мені сказала, що він потрапив у полон», - розповіла Олена.
Виставка «Боротись за них так, як вони боролися за нас» включала десятки світлин захисників і промовисті плакати з написами «Вимагаємо обміну всіх на всіх», «Вони билися за нашу свободу, а ми б’ємося за їхню волю».
