Кривий Ріг простився із полеглим під Бахмутом захисником Павлом Кулєшовим
7 квітня у секторі почесних поховань Центрального кладовища Кривого Рогу проводжали в останню путь відважного захисника Павла Кулєшова. У цивільному житті криворіжець сумлінно працював на благо своєї сім’ї та міста. Із перших місяців повномасштабного вторгнення добровольцем служив у лавах 53 механізованої бригади навідником та заступником командира БМП. Майже увесь цей час разом з підрозділом боронив Донеччину на околицях Бахмута, де 1 листопада зустрів свій останній бій. Похоронити воїна вдалося лише зараз.
7 квітня у секторі почесних поховань Центрального кладовища зібралися друзі, товариші, рідні та близькі, аби віддати останню шану відважному захиснику Павлу Кулєшову. Вони назавжди запам’ятають його надзвичайно товариським, чуйним та добрим чоловіком, який був готовий віддати найдорожче заради захисту своєї Батьківщини, народу та сім’ї.
Ще зовсім юним Павло навчався токарній справі у Криворізькому професійному ліцеї. Після його закінчення сумлінно трудився на різних посадах. А у 2017 році пішов служити за контрактом.
Перервала службу Павла трагічна звістка із дому – у воїна помер батько. Аби не залишати свою мати саму, чоловік повернувся до Кривого Рогу. Влаштувався тут на роботу спочатку оператором АЗС, а пізніше вантажником. Друг та колега загиблого Олександр згадує ті часи: «Ми працювали з ним близько року. Пам’ятаю його, як дуже дружелюбного, спокійного та чуйного хлопця. Надзвичайно компанійська та відповідальна людина була. За день до загибелі ми з ним якраз спілкувалися. Як виявилось – востаннє. Тоді він розповів, як йому було складно. Ми всі сумуємо за ним і хочемо, щоб усе це було неправдою».
Маючи досвід служби, Павло уже в квітні добровольцем став до лав захисників. Був заступником командира бойової машини та навідником-оператором стрілецького батальйону 53 Окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
Майже увесь час Павло разом зі своїм підрозділом провів поблизу міста-фортеці Бахмуту. Повернувшись у відпустку в символічну дату 24 серпня одружився зі своєю коханою. Сестра дружини Ольга згадує свого родича: «Був досить компанійською, веселою людиною. Дуже добре відносився до моєї сестри, її діток. Зустрічі з ними я назавжди запам’ятаю, як досить теплі та радісні. На жаль, вони не встигли нажити своїх спільних. Проте він був дуже добрим чоловіком і батьком».
Повернувшись на фронт, Павло продовжував стримувати наступ окупантів поблизу Бахмуту. Востаннє його дружина почула рідний голос вранці 1 листопада. Тоді він їй сказав, що передзвонить. Але так цього і не зробив. Того дня воїн зустрів останній свій бій. Кумулятивний снаряд, що випустили окупанти, прямою наводкою влучив у бойову машину Павла, обірвавши його життя.
Встановити особу загиблого та передати його тіло родині, аби ті гідно попрощались із найріднішим, вдалося лише зараз.
Ми ніколи не пробачимо окупантам весь біль, який ми відчуваємо, ховаючи наших захисників. Редакція «Першого Міського» висловлює щирі співчуття усім, хто знав Павла Кулєшова. Вічна пам’ять та слава Герою!
