«Херсон та Соледар – це дві великі різниці»: військовий із Криворізької танкової бригади розповів про різницю між 2014 і 2022 роком та вмотивованість наших хлопців
Військове вторгнення рф змусило багатьох українців забути про мирне життя. Чоловіки відправились боронить державу. Серед таких воїнів є і криворіжці, а також бійці з формувань, розташованих у нашому місті. Наразі йдеться про Олександра Муравського, який поділився своїми спогадами про протистояння ворогам і вмотивованість бійців. Опублікували історію чоловіка у соцмережах 17-ї танкової бригади імені Костянтина Пестушка.
Олександра Муравського Призвали в батальйон «Кривбас», коли його формували в 2014 році. Наразі він служить у стрілецькому батальйоні 17-ї танкової бригади. Раніше воював під Новотошківкою, а після початку повномасштабного російського вторгнення виконував задачі на Херсонщині й поблизу Соледару.
«Рік тому, 24 лютого, я вранці спав, як і всі нормальні люди. Хлопець мені сказав: «Сашко, почалося». Я ще не зрозумів, що почалося, а потім він розповів, що війна розпочалась. Приїхали з дружиною на роботу й зрозуміли, що почалось повномасштабне вторгнення», – згадав військовий.
Немало воював Олександр й у Херсонській області. Він був серед тих військових, котрі визволяли наші землі від рашистів.
«В зону бойових дій я потрапив у Херсон. Це було Архангельське, Іванівка. Поетапно займались населені пункти. Все йшло повільно й великими людськими зусиллями. З часом наші сили накопичувались і супротивник зрозумів, що там робити нічого, тому вони вийшли на ліву сторону Дніпра», – зазначив воїн.
Також чоловік вказує на велику різницю між бойовими діями, котрі точилися в 2014 році, й тими, що відбуваються зараз.
«Якщо порівнювати Херсон та Соледар – це дві великі різниці. Адже масовість особового складу ворогів, постійні обстріли, іноді по своїм позиціям, наша адекватна відповідь супротивнику. Це така справжня війна», – прокоментував Олександр Муравський.
Крім того, військовослужбовець каже про дивні вчинки росіян. Зокрема, їх відношення до своїх солдат. Вони більш менш підготовлені, нормально екіпіровані й тепло вдягнуті. Озброєння в них радянського зразка, але свій особовий склад вони не жаліють.
«В 2014 році було важко. Але зараз вразило те, що рф не жаліє своїх людей зовсім, ні краплі. Вони пускають на смерть десятки й сотні людей, своїх. Аби зайняти якусь посадку, невеликий населений пункт, вони ладні «покласти» цілий батальйон», – відмітив Олександр.
Вкрай важливим є й знаходження командування поруч з військовими, такої думки притримується наш воїн. Саме командування має радити нашим бійцям і підтримувати їх.
«Коли йде набір особового складу, неважливо куди – піхота, механізоване, танкісти. Тут є маленьке упущення, коли набирають осіб у військкоматах. Адже мотивації у 30-40% з початку немає. Також одна велика проблема – це страх. Страх, який люди відчувають, коли стикаються, не у книжці чи по телевізору, з війною. Страз іноді сковує, іноді додає сил, він проявляється по-різному», – зауважив чоловік.
Також, на думку Олександра, чим старше особовий склад, тим він мудріше й більш чітко виконує поставлені завдання.
«Кожен дім, кожен дах у Соледарі, на момент, коли супротивник туди не зайшов, вже були пошкоджені. В них тактика випаленої землі. Їм не потрібні будівлі та люди, їх потрібні замальовки на карті. Інфраструктура знищується одразу», – розповів військовий.
«Запам’яталось те, що коли супротивники йшли натиском на наші позиції, з наших хлопців ніхто не втік. Мене вразило те, що люди, котрі залишились на позиціях, мобілізовані хлопці, вони мотивовані й розуміють, що роблять», – сказав воїн.
«Всім хочу побажати Перемоги. Поменше, аби наших побратимів полегло на полях боїв, поменше поразок і побільше терпіння», – додав Олександр Муравський.
