«Що судилося, те й станеться»: у Кривому Розі поховали військового Артема Збаранського, який загинув на Луганщині
Розв’язана росією проти України кривава війна продовжує забирати найкращих наших людей. 13 січня у Кривому Розі з почестями провели в останню путь Артема Збаранського. Чоловік у минулому айтішник без військового досвіду, але не роздумуючи став на захист України ще наприкінці травня. Виконував складні військові завдання в батальйоні спецпризначення «Дике Поле», неодноразово рятував товаришів. За проявлену відвагу під час служби удостоєний від міста почесної нагороди, на жаль, посмертно.
До війни чоловік навіть не думав ніколи про те, що колись стане військовим, згадують рідні та друзі. З дитинства Артем наполегливо учився, завдяки чому, з 7-го класу перевівся до престижного учбового закладу у Дніпрі з математичним уклоном. Здобував дві вищі освіти – вивчав психологію та програмування. Якраз перед повномасштабною війною хлопець влаштувався на роботу програмістом до однієї із компаній Дніпра, втім попрацювати багато не встиг. «Він один із перших хотів піти добровольцем. Як тільки почалась війна, він одразу повернувся до Кривого Рогу та пішов у військкомат. Спочатку його не взяли, бо бажаючих із військовим досвідом було достатньо. Він залишив свої контакти та документи. Зв’язалися з ним наприкінці травня, після чого він одразу зібрався та майже в той же день заступив на службу. Намагався допомогти всім. І він віддав життя за нас і за майбутнє своєї країни», - згадує Влад, зведений брат полеглого воїна.
Спочатку Артем служив у лавах тероборони. Пізніше потрапив до першої окремої спеціальної бригади Івана Богуна в батальйон спецпризначення «Дике Поле». Наш земляк визволяв Харківщину, потім служив на Луганщину. На службі мав позивний «Турист». Про полеглого побратима згадує Олександр, командир взводу: «Артем був відважним, по-хорошому «безшабашним», першим кидався у бій. Це була людина, яка сама від себе ніколи не чекала такого, що він робив на полі бою. Під час служби був випадок, коли він був одним із тих, хто витягнув мене непритомного та одним із перших повернувся на позиції. Бували випадки, коли ходив без бронежилета та інколи навіть каски. Казав: що судилося, те судилося».
Свій останній бій Артем прийняв 30 грудня на Луганщині. Життя відважного криворіжця обірвав ворожий артилерійський снаряд на Луганському відрізку фронту. За проявлену звитягу на полі бою полеглого посмертно відзначили нагрудним знаком «За заслуги перед містом». Відзнаку вручив зведеному брату загиблого Ігор Криворотній, заступник голови Саксаганської райради.
«Він світленьким був на вроду і світлим по життю. Називав себе воїном світла, дуже був хоробрим, добрим, з ним ніхто не боявся та дуже комфортно себе почували. Прикро, що так сталось, він був дорослий мужчина, ми не могли його відмовлять, це був його свідомий вибір», - згадує полеглого воїна тітка Людмила.
Дружини та дітей Артем не мав. Без люблячого брата залишаться його зведені брат та сестра. Перед похованням Сергія кремували – це було особисте побажання захисника.
