Талісман воїнів: семирічний Артемко з Широківської громади щодня вітає українських героїв, що їдуть на фронт повз його будинок

У одному з прифронтових селищ живе малий Артемко – хлопчику всього сім років, та він чудово розуміє, що йде жорстока війна за українську незалежність. І поки його ровесники ганяють м’яча та дивляться мультики, Артем очікує на колони військової техніки, що їдуть на фронт повз його двір та вітає героїчних воїнів.

«Я не хочу гратися з усіма, я несу свою варту тут, – говорить хлопчик. – Знаю, що наші військові взяли в руки зброю, щоб йти у бій проти орків, яких сюди відправив путін – дуже погана, дурна людина. Підіймаю прапор, співаю пісні, наприклад, про червону калину, українську лють та інші. Солдати дружать зі мною. Я познайомився з дядею, який показував мені блокпости, катав на машині. Він давно не приїздив. Дуже-дуже сумую за ним».

Позивного свого друга малий не пам’ятає. За попередніми даними, він лікується від поранення в одному з госпіталів. Артемко ж із вірою у краще чекає на свого товариша, згадує про нього щодня. І як і раніше виходить зустрічати тих, хто боронить Україну. 

Маленький воїн вдягається, як годиться – у амуніцію, подаровану військовими, а ще має годинника, який йому віддав один із солдатів. Бійці, що їдуть на Херсонщину, добре знають Артемка та вважають зустріч з ним щасливим знаком. Кличуть його, як справжнього солдата, за позивним: «Талісман».

Військовий з позивним «Вадос» з 7-го окремого батальйону «Арей» Української добровольчої армії говорить, що цей хлопчик справжній талісман, і те, що він робить – також захист країни. Військовий дивується, що в такому зовсім юному віці маленький українець вже розуміє суть того, що відбувається. 

Воїн з позивним «Тенор» розповідає про малого з українським прапором зі сльозами на очах. Зізнається, що у боях з ворогом легко залишатися сильним і незворушним, бо там або ти борешся, або втрачаєш життя. Там – ворог. А коли перед тобою стоїть вдячна дитина…

«В мене самого троє діток. Родом я з Великої Олександрівки на Херсонщині, - говорить солдат, - Пішов воювати заради дітей. І коли бачу Артемка, серце стискається...» 

Військові говорять, що ми за дітей, а діти – за нас. В цьому сила українського народу. 

Бабуся Артемка сама дивується своєму онукові. Каже, що з початком війни він став байдужим до дитячих розваг, і весь час цікавиться тим, хто воює за Україну, які країни – за нашу державу, а які на боці агресора, роздумує над цим в межах свого розуміння. Колони української армії, що рухаються повз їх будинок, зустрічає з квітня. Зараз, коли почалися онлайн-заняття у школі (Артемко – другокласник), часу стало менше, та все одно свого посту хлопчик не полишає.

Заступниця селищного голови розповідає, як подарувала юному патріоту синьо-жовтий стяг, яким він вітає наших захисників. «Він з березня дивився на військові машини, що проїздили повз, часом пошкоджені, з розбитим склом. Казав: «Тьотя Віта, як їм важко… Як жаль… Дайте прапор, я буду їх зустрічати».

Крім того, Артем сам того не помітив, як став волонтером. Коли йому почали давати трохи грошей на морозиво, солодощі спочатку відмовлявся, а потім вирішив – нехай будуть на потреби армії, і разом з рідними зробив благодійну скриньку. Вже вдалося зібрати кілька тисяч гривень, які віддали на конкретні потреби – павербанки для хлопців, що воюють, на джип для фронту та інші. 

У селищі часто чути постріли, що долинають з фронту. Буває, «прилітає» й у саме селище. І в цій ситуації одним з найсильніших мешканців став наймолодший волонтер Криворіжжя – Артемко-«Талісман». Він знає – не треба боятися, треба підтримувати. А ще – вірити і любити.