У Кривому Розі поховали Ігоря Рубана, котрий поклав своє життя під час героїчного наступу на Херсонщині

7 жовтня Кривий Ріг попрощався з своїм мужнім сином Ігорем Рубаном, що 29 серпня поклав життя за мир та Перемогу України у Херсонській області. 36 років він працював на благо рідного міста у сфері гірничодобувної промисловості. Коли почалася повномасштабна війна з росією, був маркшейдером на руднику «Суха Балка». Ще під час навчання у Криворізькому технічному університеті чоловік отримав звання старшого лейтенанта на військовій кафедрі, тож як тільки почалася мобілізація, не вагаючись став на захист рідної землі. 

У складі 17-ї окремої танкової Криворізька бригади імені Костянтина Пестушка Ігор гнав ворога на Херсонщині, крок за кроком звільняючи Вітчизну. Побратим Героя з позивним «Дід» згадує Ігоря:

«Він був командиром танку. Під його керівництвом було добре воювати, Ігор така хороша людина, такий вірний друг… Ми стояли пліч-о-пліч, спали в одному бліндажі. Разом ремонтували та утеплювали бліндаж, щоб було затишно. Все разом…»

Чоловікові на очі навертаються сльози. Не стримують їх і інші армійські друзі полеглого захисника, що звикли звати його по-братерськи Ігорьком, адже пам’ятають товариша щирим, відкритим, життєрадісним. Їм важко повірити в те, що ніхто і ніколи вже не почує його голосу, не побачить дружньої посмішки. Така страшна ціна нашої свободи.

Микола Жучков, друг загиблого воїна, говорить: «Ігор завжди допомагав людям у всьому, був дуже добрим. Не дивно, що він відразу пішов до лав ЗСУ заради нас всіх… Я знаю його родину, часто питав у сина, як тато. Він відповідав: все добре, дзвонить… І раптом ця страшна звістка...». 

Побратими розповідають, як їх командир потрапив у засідку, коли пересувався на танку Т-72. Це сталося під час наступальних дій на півночі Херсонщини. Шість артснарядів влучили у техніку, не залишаючи Ігореві шансів лишитися живим. Серце 55-річного Героя зупинилося, лише місяць він не дожив до свого 56-річчя, яке мав святкувати 1 вересня.  

Але звістки з місць запеклих боїв не завжди швидкі та точні. До 1 жовтня Ігор Рубан вважався зниклим безвісти, а у його дружини та дорослих дітей: сина й доньки, внуків залишалася надія, яку вони плекали понад усе. Та їх найкращим сподіванням не судилося справдитися. 

Священник отець Вадим, котрий відслужив зворушливу панахиду біля будинку, де жив покійний, підкреслив, що для Бога немає мертвих – всі живі. Український воїн віддав заради нас найдорожче, що мав – своє життя, виконавши головну заповідь, згідно з якою немає більшої любові, ніж та, в ім’я якої людина гине за своїх ближніх. Його душа полине до оселі святих. А на землі завжди пам’ятатимуть подвиг ще одного криворізького Героя. 

Ігор Криворотній, заступник голови Саксаганської райради вручив дружині загиблого криворіжця його посмертну нагороду - нагрудний знак «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня. 

Ігор Рубан спочиватиме серед таких, як він, жертовних та сміливих воїнів, у секторі почесних поховань Центрального кладовища. Над його могилою пролунали залпи зі зброї. Струнко стоїть після пострілів почесна варта. Схилили голови рідні та друзі. Криворіжжя берегтиме честь і славу своїх Героїв вічно.