«Я мрію, щоб нашого татка скоріше повернули додому, і щоб він побачив синочка, на якого він так сильно чекав»: родини криворізьких військовослужбовців розповіли про свої мрії
Жорстока повномасштабна війна з рф відібрала у багатьох родин чоловіків. Дехто вже ніколи не повернеться до своїх сімей, але більшість із нетерпінням чекають вдома батьки, жінки та діти. В День мрій кохані криворізьких захисників, котрі зараз знаходяться в полоні, розповіли про свої мрії та згадали у них перш за все своїх Героїв, які нині перебувають у лапах ворогів.
«Моя найзаповітніша мрія, щоб моя дитина повернулася додому живим, неушкодженим і якнайшвидше. Я б хотіла, щоб наші діти змогли зателефонувати нам і сказати, де вони і як вони. А ще я мрію, щоб на нашій рідній Україні було ясне небо і мир», - ділиться найпотаємнішим мати криворізького армійця.
І про це говорить не тільки вона. Адже кожна мати щиро бажає бачити свою дитину живою та здоровою. Кожна з них з нетерпінням чекає на швидке повернення та сподівається, що її син чи дочка будуть визволені з нелюдського полону російської армії.
Тужать за криворізькими захисниками і їхні дружини. Багато хто з них робить надважку роботу, щоб відшукати полоненого чоловіка. І кожна рахує дні до зустрічі із коханим.
«Я мрію, щоб нашого татка скоріше повернули додому, і щоб він побачив синочка, на якого він так сильно чекав», - говорить дружина військовослужбовця Національної гвардії України, тримаючи на руках малюка. Вона з числа таких криворіжанок, які чекають на повернення своїх чоловіків з ворожого полону. Ці жінки залишаються мужніми та вірять у те, що криворізькі Герої скоро повернуться на рідну землю.
«Чоловік – службовець Військової частини 3011 Національної гвардії України. Мужньо з побратимами боронив Маріуполь, а потім «Азовсталь», та після цього він потрапив у полон. Я дуже мрію, щоб мій чоловік повернувся з цього пекла. І щоб наша сім’я знову була щаслива», - з болем у серці розповіла ще одна дружина полоненого криворіжця.
Але не тільки матері та жінки відважних українських військових мріють про повернення армійців. Хвилюються та сумують за батьками їхні діти. Від найменших до найстарших, усі вони мають спільне бажання – побачити батьків живими.
«Моя найбільша мрія – це обійняти матусю, яка знаходиться в полоні вже п’ятий місяць», - говорить дочка військовополоненої службовиці Військової частини 3011 Національної гвардії України.
Усі їх об’єднує одна велика мрія – повернути додому своїх рідних. І вона обов’язково здійсниться.
.jpg)
.jpg)
