Воїни «теплого фронту»: пенсіонерки з Кривого Рогу в’яжуть шкарпетки для захисників України

Образ бабусі, що в’яже шкарпетки з кольорової шерсті – рідний і близький для багатьох. Криворізькі жінки поважного віку довели – така проста жіноча справа може стати справжнім кроком до Перемоги. Воїни «теплого фронту», тобто пенсіонерки, котрі мешкають у Саксаганському районі Кривого Рогу, збираються разом, щоб в’язати шкарпетки для хлопців-захисників України.

Валентина Погрібняк, відповідальна секретарка Саксаганської ветеранської районної організації розповідає, що вони давно допомагають переселенцям та бійцям української армії. Приносять необхідні речі, підтримують, спілкуються. Але є справа, яка буквально кипить в їх руках без перестанку, – це в’язання.

«В’язати неважко, навіть корисно, бо це розвиває моторику. Беремо свої шерстяні речі, дитячі, що лишилися після того, як підросли онуки, розпускаємо, поєднуємо з новими нитками, і виходить така краса, – розповідає жінка. – Нехай допомогти армії фінансово не можемо, але хоча б так. Кожен робить свою частку Перемоги, і ми також».

Майстрині, які згуртувалися для спільної праці у кабінеті ветеранської організації Саксаганського району, зізнаються, що додають до своїх дарунків воїнам те, що не можна побачити – тепло душі. «Ми теж захищаємо їх, як можемо», – говорять щиро.

Тетяна Мудра, в’яжучи нову пару шкарпеток, переживає, щоб з початком перших холодів хлопці на передовій не змерзли: «Коли бачу результат, от тоді приємно стає. Вже зв’язала кілька десятків пар. Військовий з нашого будинку обіймав нас, дякуючи за цю нехитру справу, це так зворушує, до сліз!»

Катерина Серба розповідає, що в’язати навчилася у 70-ті роки минулого століття, коли треба було одягати синочка, а особливого вибору в магазинах не було, та й економія родині не завадила б. Синові вже 52 роки, а мама знову взялася за спиці: зігрівати хлопців, що боронять неньку-Україну. Їх також вважає синами. «Я вже, певно, пар зо двадцять шкарпеток зробила, – ділиться майстриня. – Щоб нашим захисникам було тепло, щоб вони мали оберіг. Робимо, що можемо для них. І вони надзвичайно вдячні, прикладають наші дарунки спочатку до серця, а потім вже одягають».

До ініціативи й надалі долучаються всі, хто має час та хист до в’язання або хоча б бажання навчитися це робити. Жінки у хорошу погоду працюють і просто неба, спілкуються, проганяють лихі думки, щоб вкласти у свої витвори як можна більше позитиву. На передову з початку війни доправили з пів сотні теплих шкарпеток від люблячих криворізьких бабусь, і це лише початок, бо зупинятися вони не збираються.