«Ми захищаємо своє по праву»: військовий криворізької частини Нацгвардії розповів про бої під Новомихайлівкою
Українські військові щодня ризикую своїм життям, захищають рідну землю та мирних мешканців. Вони мужньо йдуть у бій та звільняють рідну землю. Захисник з військової криворізької частини 3011 Національної Гвардії України з позивним «Лісник» розповів про бої під Новомихайлівкою. Його історію оприлюднила пресслужба формування.
Герой пішов на фронт майже з першого дня повномасштабного російського вторгнення. 26 лютого за розподілом він потрапив до Нацгвардії.
«Я вже мав бойовий досвід, тож сумнівів у прийнятому рішенні не виникало», – розповідає гвардієць Олександр із позивним «Лісник».
Одна з позицій військових знаходилась у районі Новомихайлівки Донецької області. Це один із найгарячіших і найнебезпечніших напрямків на лінії фронту. Оскільки російські окупанти не залишали надії повністю захопити Донецьку область.
«Обстріли могли починатися рано вранці і продовжуватись до пізньої ночі. Попри це ми продовжували зміцнювати нашу позицію», – згадує «Лісник».
Він зазначив, що для військових найважливіше для збереження життя - мати добре укріплені позиції. Бо ворог не переставав обстрілювати їх з різного виду озброєння.
«Зараз бойові дії відбуваються зовсім інакше – з боку росіян постійні артилерійські обстріли та спроби наступу», – зазначає військовий.
Вже в травні захисник зіткнувся з ворогом віч-на-віч. Окупанти намагалися захопити позицію українських військових у ближньому бою. Спочатку вони почали закидати окоп гранатами, щоб убити їх чи змусити здатися. Але українським військовим вдалося повністю знищити рашистів. Олександр згадує, що це були неймовірні емоції. Адже їм вдалося знешкодити практично взвод росіян. Від ворожого штурмового підрозділу залишилася одна людина. У тому бою захисник отримав поранення в ногу.
Чекаючи на медичну допомогу, йому наклали турнікет. Саме в цей час увечері знову почався обстріл. Йти самостійно Олександр не міг, йому довелося повзти до найближчого укриття. Зрозуміти, звідки і куди летіли снаряди, було неможливо. Тому стиснувши в руках гранату, він почав чекати закінчення обстрілу. Але доля виявилася до нього прихильною, і він вижив у тому бою.
«Я постійно думав про своїх дітей. Думав, як побачу їх, як обійму. Ці думки допомогли мені триматися і не зневірятися. Через кілька годин обстріл закінчився і я почув голоси. Вони ходили між гілками, кричали і питали, чи хтось поранений після бою. Після кодового слова я озвався, зрозумів свої», - каже чоловік.
Олександра евакуювали до районної лікарні, а згодом – до військового шпиталю для подальшого лікування.
«А як інакше? Ми не прийшли на їхню землю, ми захищаємо свою», - наголошує «Лісник».
