У Кривому Розі привітали останню визволительку міста, що на власні очі бачила жахіття Другої світової війни

22 лютого з нагоди 78-ї річниці визволення Кривого Рогу тепло привітав героїню-фронтовичку бойову медсестру Валентину Погорєлову голова громадської ради міста й голова фонду «Українська перспектива» Олександр Вілкул. Крім того, представники фонду привітали й вручили подарунки всім учасникам бойових дій, які мужньо воювали з нацистськими загарбниками.

«Такі люди захоплюють, об'єднують навколо себе всіх криворіжців, тому немає в нашому місті людей, які не поважають воїнів, які звільнили нас від фашизму. Кожному з бойових ветеранів, які брали участь у кровопролитній битві за Кривбас, за всю країну – низький уклін та найщиріша подяка за те, що вони так щедро віддали в ім'я мирного майбутнього нашого улюбленого міста, рідної України», – наголосив Олександр Вілкул.

Валентина Погорєлова наразі є єдиною визволителькою міста. Її вклад у розвиток військових подій під час Другої світової розпочався у серпні 1943 року. Будучі 16-річною дівчиною, вона закінчила курси санінструкторів та стала медиком-добровольцем. Сержант Валентина у складі медслужби Третього Українського фронту брала участь у боях біля України, Молдови, Югославії, Угорщини.

У 1945 році її перевели медсестрою до 173-го мінометного полку. У боях за озеро Балатон Валентина Погорєлова отримала поранення у голову, в результаті чого і стала інвалідом війни II групи. Крім того, жінка має такі нагороди – ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, Знак Пошани, «За мужність» та ще багато медалей.

«Я хочу ще раз сказати всім нашим бойовим ветеранам: ми – ваші вірні нащадки, яких ви навчили любити Батьківщину, поважати правду, берегти мир та людське життя. Дякую вам, дорогі земляки-ветерани, за патріотизм та відвагу, за велику та добру душу, за невтомні чесні руки, якими стільки зроблено для повоєнного відродження, мирного розвитку нашого могутнього Кривбасу. У нашому місті ви завжди будете оточені гідною турботою та повагою. Пишаємося вами, наші воїни-герої», – додав Олександр Вілкул.

Пані Валентина майже безперервно брала участь у найскладніших операціях із порятунку тяжко поранених бійців. Вона стала безпосередньою учасницею та очевидицею запеклих боїв за Кривий Ріг, будучи фронтовою медсестрою.

«Ми йшли зі Слов’янська у напрямку Токмака, потім надійшла команда – їхати на Дніпро, а звідти на Кривий Ріг. Сказали: «Там зараз жарко! Буде вам робота». Прибули на станцію Карнаватка вночі, щоби нас не помітили. Вибрали місце та розгорнули госпіталь. Ми прийняли близько 2000 поранених, потім поїхали на Червону, а звідти на Соцмісто та на Довгинцево, де знаходилася залізнична станція. Залізницею можна було відправляти поранених у тил. Цю станцію я запам’ятала. Що тут було! Сотні солдатів та офіцерів із дуже важкими ранами. Стільки ампутацій! Пам’ятаю, схилилася над одним бійцем, він хотів погладити мене по голові, але не вистачало сил руку підняти. Каже мені: «Дочко, у мене вдома таких, як ти, три білявки залишилося». А в очах сльози, і я сама мало не плачу…».

«Бої за Кривий Ріг були спекотні, ми всі розуміли, як важливо відібрати у ворога це місто. Кривий Ріг весь порозривало. Навколо були ями та воронки від бомб та снарядів. У ці дні, як і в інших боях, я хотіла помститися фашистам за загиблих рідних, за втрату наших мужніх бійців. Ми всі мріяли якнайшвидше повернути мир на рідну землю. І зараз, стільки випробувавши за своє життя, я твердо знаю: мир – найцінніше та найголовніше», – сказала героїня-фронтовичка Валентина Погорєлова.

Після війни практично все трудове та сімейне життя Валентини Іванівни пройшло у Кривому Розі. Вона мріяла стати лікарем, проте 44 роки свого життя віддала тубдиспансеру №4, де була медсестрою. Жінка нагороджена нагрудними знаками «За заслуги перед містом» усіх трьох ступенів.

Чоловік пані Валентини, бойовий льотчик Бориса Погорєлов, помер, проте відрада у криворіжанки є – це онука Маргарита, правнуки Анастасія та Василь та вже двоє праправнуків – Климентій та Назарій. Нещодавно у січні жінка відсвяткувала своє 95-річчя.